Одесса как пишется по украински

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Одеса.

Одеса
Герб Одеси Прапор Одеси
Воронцовський маяк, Пам’ятник Дюку, Міський сад, театр опери та балету, Потьомкінські сходи, Приморський бульвар
Основні дані
Інша назва	Перлина Чорного моря, Південна Пальміра, Південна столиця, Столиця гумору, Одеса-мама
Країна	Україна
Область	Одеська область
Район	Одеський район
Громада	Одеська міська громада
Код КАТОТТГ:	UA51100270010076757
Засноване	XV століття
Перша згадка	19 травня 1415 року
Облікова картка	Одеса
Поділ міста	4 райони
Населення	▼ 1 010 537 (01.01.2022)
Площа	162,42 км²[1]
Густота населення	4672 осіб/км²
Поштові індекси	65000—65480
Телефонний код	+380-48 (2)
Координати	46°29′08″ пн. ш. 30°44′36″ сх. д. / 46.485639° пн. ш. 30.743500° сх. д.Координати: 46°29′08″ пн. ш. 30°44′36″ сх. д. / 46.485639° пн. ш. 30.743500° сх. д.
Висота над рівнем моря	50 м (середня висота) м
Водойма	Чорне море
Назва мешканців	одеси́т, одеси́тка, одеси́ти
Міста-побратими	Александрія, Балтимор, Ванкувер, Варна, Генуя, Єреван, Йокогама, Колката, Кишинів, Констанца, Ліверпуль, Лодзь, Гданськ, Марсель, Нікосія, Оулу, Пірей, Регенсбург, Сегед, Спліт, Стамбул, Хайфа, Ціндао
День міста	2 вересня
Номери автомобілів	ВН, НН
Відстань
Найближча залізнична станція	Одеса-Головна
До Києва
— фізична	442 км
— залізницею	654 км
— автошляхами	489 км
Міська влада
Адреса	65004, Одеса, Думська пл., 1
Вебсторінка	Офіційний сайт міської ради
Міський голова	Геннадій Труханов
Одеса у Вікісховищі Карта Одеса Одеса

Оде́са — місто в Україні, Одеська область, Одеський район. Адміністративний центр області та району. Третє найбільше місто країни після Києва та Харкова. Розташоване на узбережжі Чорного моря. Найбільший морський торговий порт держави. Культурно-освітній, туристичний, торговий, транспортний центр. Складова Одеської міської територіальної громади. Населення — 1 010 537 осіб (2022)^[2]. Основа економіки — транспортні перевезення, машинобудівна, хімічна, нафтопереробна, харчова та легка промисловості. Працюють 37 закладів вищої освіти, шість театрів, вісім кінотеатрів, філармонія, цирк, музеї, галереї тощо.

Перші поселення на території Одеси засновані близько VII століття до н. е. — III століття н. е. давньогрецькими колоністами. У ХІІІ ст. цю місцевість заселила Ногайська орда, яка через якийсь час влилася до Золотої орди. Біля 1341 року узбережжя захопило Велике князівство Литовське, яке заклало тут фортецю Коцюбіїв. У XV ст. вона перейшла до складу Османської імперії і була перейменована на Хаджибей. 1789 року фортецю завоювала Російська імперія, яка перейменувала її на Одесу і надала статус міста. У 1819—1859 роках тут діяв торговий режим порто-франко, який сприяв стрімкому економічному розвитку. В ході українсько-радянських воєн місто входило до складу УНР, Української держави, більшовицьких і білих сил. 1920 року стало частиною УРСР. Під час Другої світової війни, у 1941—1944 роках, перебувало під окупацією Румунії. Від 1991 року — у складі незалежної України.

Історичний центр Одеси з 2009 року перебуває в попередньому спискові об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. У центральній частині міста — ансамбль будівель кінця XVIII—XIX століть у стилях класицизму, ампіру, модерну тощо. У межах Одеси та її околицях знаходяться кліматичні та бальнеологічні курорти. Також під містом знаходиться велика мережа підземних ходів і лабіринтів, які утворюють одну з найбільших у світі катакомб із довжиною тунелів приблизно 2,5 тисячі кілометрів.

Назва[ред. | ред. код]

• Одеса (МФА: [ɔˈd̪ɛsɐ] ( прослухати)) — сучасна українська назва, від 1795 року. Уперше назва Одеса з’явилася 10 (21) січня 1795 року^[3][4][5]. Назва може бути пов’язана з давньогрецькою колонією Одесо́с (грец. Οδησσός; нині встановлено, що колонія є на місці міста Варна). Наприкінці XVIII століття була мода називати міста грецькими іменами (наприклад, Ольвіополь, Севастополь, Сімферополь, Тирасполь тощо).
• Аде́с — стара українська назва^[6].
• Коцюбіїв — українська назва до XVI століття. Наприкінці XIV — початку XV століття північно-західне Причорномор’я перейшло під владу Великого князівства Литовського, це пов’язано з іменем польського шляхтича Кочуби Якушинського. Точна дата появи поселення невідома, а назви в різний час та в різних джерелах відрізняються, наприклад: Кочубїїв, Качубїїв, Качубий, Качибей, Хаджибей, Гаджибей, Аджибей^[7][8]. Перша письмова згадка про порт Коцюбіїв (in portu … Kaczubyeiow) Великого князівства Литовського і Руського^[9], датується 19 травня 1415 року у польського хроніста Яна Длугоша^[10].
• Хаджибе́й (з османської: «той, що здійснив хадж») — назва до 1795 року.
• Істріан — ймовірна назва у VI—III століттях до н. е.^[11]

Місто має багато «народних назв». Поширеною є «Одеса-мама»^[12], що має відношення до кримінального світу^[13]. Час від часу вживаються такі порівняння, назви та словосполучення, як «Перлина Чорного моря», «Південна Пальміра»^[14] (у порівнянні з Пальмірою — містом дивовижної краси; відносно сирійської Пальміри. Одеса насправді розташована північніше, проте, відповідно до російського імперського наративу, «Північна Пальміра» — це Санкт-Петербург), «Південна столиця», «Столиця гумору»^[15] тощо.

Символіка[ред. | ред. код]

Офіційно затвердженими символами Одеси є герб, великий герб, стяг та гімн^[17], опис і порядок використання яких визначаються положенням міської ради «Про міську символіку»^[18]. Герб міста становить іспанський щит червоного кольору із зображенням у середині білого якоря з чотирма лапами^[19]. Щит, на великому гербі, обрамлено декоративним золотим картушем й увінчано срібною міською короною у вигляді трьох веж. Під вежею розташовано зображення Золотої Зірки міста-героя, ограненої золотом та діамантом. Прапор складається з прямокутного полотнища, поділеного на три прямовисні смуги — червону, білу та жовту. У центральній, білій, смузі посередині розташований герб міста. Остання зміна стягу та гербу була затверджена 29 квітня 2011 року. 25 серпня 2011 року було затверджено «Статут територіальної громади міста Одеси»^[20]. Згідно з ним, офіційним гімном міста є «Пісня про Одесу» з оперети Ісака Дунаєвського «Біла акація»^[21][22][23]. Фрагмент мелодії грають куранти на будівлі мерії міста на Приморському бульварі. Крім того, від 5 червня 2012 року місто має свій туристичний логотип створений студією Артемія Лебедєва^[16][18].

Географія[ред. | ред. код]

Розташування та фізична географія[ред. | ред. код]

Одеса розташована на північно-західному узбережжі Чорного моря, на перетині шляхів з Північної та Центральної Європи на Близький Схід та в Азію, у центрі Одеського району однойменної області. Місто перебуває у східноєвропейському часовому поясі. Площа міста сягає 162,42 км²^[1]. Джерела питної води на території міста нині — це бюветні комплекси, а також централізоване постачання водою Одеси та прилеглих околиць підприємством Інфоксводоканал, що здійснюється з річки Дністер по 40-кілометровому водогону через водозабір у місті Біляївка^[24]. Поблизу міста лежать три великих лимани: Куяльницький, Хаджибейський та Сухий.

Місто розташоване на відстані близько 39 кілометрів від кордону з Молдовою. Зокрема, саме така відстань між Одесою та пунктом пропуску через державний кордон України «Маяки-Удобне».^[25] Одеса розташована у Причорноморській низовині. Середня висота міста над рівнем моря — 50 метрів. Найвища точка Одеси — Жевахова гора (65 метрів над рівнем моря), а найнижча — Куяльницький лиман (4,2 метра нижче рівня моря).

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат Одеси помірно-континентальний з рисами субтропічного, з м’якою зимою, відносно затяжною весною, теплим і довгим, нерідко дуже спекотним, літом, а також довгою та теплою осінню. За класифікації Кеппена — вологий континентальний (Dfb), близький до субтропічного (Cfa). Середньорічна температура повітря становить +13,0 °C, найнижча вона у січні (0,7 °C), найвища — в липні (+24,4 °C). В середньому за рік ув Одесі випадає 592 мм атмосферних опадів, найменше — у жовтні, найбільше — в липні. Мінімальна річна кількість опадів (196 мм) спостерігалась у 1921 році, максимальна (765 мм) — у 2004 році. Максимальну добову кількість опадів (103 мм) зафіксовано 8 червня 1926 року. У середньому за рік у місті спостерігається 112 днів з опадами; найменше їх (6) у вересні, найбільше (14) — у грудні. Відносна вологість повітря становить в середньому 76 %, найменша вона в серпні (66 %), найбільша — у грудні (84 %). Найменша хмарність спостерігається в серпні, найбільша — у грудні. Найбільшу повторюваність в Одесі мають вітри з півночі, найменшу — з південного сходу. Найбільша швидкість вітру спостерігається у січні-лютому, найменша у червні-липні. У січні вона в середньому становить 4,6 м/с, у липні — 3,2 м/с. Найбільше ясних днів спостерігається у серпні, найменше — у грудні. Упродовж року в Одесі спостерігаються різноманітні атмосферні явища: гроза, туман, роса, ожеледиця тощо. Зокрема, туман найчастіше спостерігається у січні-березні, гроза — у червні та липні.^[27]

Температура води Одеси (дані за 1977-1995 роки)
Показник	Січ	Лют	Бер	Кві	Тра	Чер	Лип	Сер	Вер	Жов	Лис	Гру	Рік
Абсолютний максимум, °C	7,6	6,5	9,5	15,4	22,5	27	28	27	26	21,2	17	11	28
Середня температура, °C	4,3	3,6	5,2	8,8	14,7	21,7	24	24,7	21,5	16,7	11,7	7,3	13,7
Абсолютний мінімум, °C	1	2	1	4	10	16	21	22	16	13	6	3	1
Джерело: ЕСИМ. Температура воды — Одесса — Статистика(рос.)

Клімат Одеси (1981–2010 роки)
Показник	Січ	Лют	Бер	Кві	Тра	Чер	Лип	Сер	Вер	Жов	Лис	Гру	Рік
Абсолютний максимум, °C	15,1	18,6	24,1	29,4	33,3	37,2	39,3	38,0	35,4	30,5	26,0	16,3	39,3
Середній максимум, °C	2,2	2,7	6,6	13,0	19,5	24,0	27,0	26,5	21,0	15,0	8,4	3,7	14,1
Середня температура, °C	−0,5	−0,2	3,5	9,4	15,6	20,0	22,6	22,3	17,2	11,6	5,7	1,1	10,7
Середній мінімум, °C	−2,8	−2,6	1,0	6,6	12,1	16,3	18,5	18,2	13,5	8,6	3,2	−1,2	7,6
Абсолютний мінімум, °C	−26,2	−28	−16	−5,9	0,3	5,2	7,5	7,9	−0,8	−13,3	−14,6	−19,6	−28
Норма опадів, мм	34	37	32	27	36	49	47	39	41	35	41	35	453
Кількість сонячних годин	77	80	125	186	265	291	314	302	240	169	77	57	2183
Кількість дощових днів	9	7	10	11	12	13	10	8	9	10	13	10	122
Кількість сніжних днів	11	10	6	0,4	0	0	0	0	0	0,2	4	9	41
Вологість повітря, %	83	81	78	74	71	70	66	65	72	77	82	84	75
Джерело: Pogoda.ru[28] та NOAA (sun 1961—1990)[29]

Екологічний стан[ред. | ред. код]

Одеса є великим портом України та має два портові міста-супутники — Чорноморськ (на Сухому лимані) та Южне (на Григорівському лимані). Цей портовий вузол простягається вздовж Чорноморського узбережжя на 60 кілометрів та створює досить напружені екологічні умови для морської екосистеми регіону. Забруднення морського середовища відбувається через викиди в море неочищених або недостатньо очищених стічних вод Одеси, а також забрудненого поверхневого стоку з міської території. Є загроза дії небезпечних виробництв у зоні Одеської затоки. У випадку розливу аміаку з аміаковозів і потрапляння його в атмосферу, зона небезпечного для життя ураження охопить увесь берег Одеси, починаючи з міста Южне, включаючи саму Одесу, Крижанівку, Фонтанку, Нову Дофінівку. Після закінчення будівництва терміналу для нафти на 40 мільйонів тонн, з технологічною платформою на відстані 20 кілометрів від берега у випадку катастрофи можуть утворюватися смертельно-небезпечні території у радіусі 7,5 кілометрів; помірно небезпечний регіон у радіусі 12,5 кілометрів.

Забрудненню атмосфери та утворенню значної кількості стічних вод сприяють промислові об’єкти машинобудування, хімії та нафтохімії, перероблювання риби та сільгосппродукції. 75 % сумарного викиду забруднювачів в атмосферу дає автомобільний транспорт та, частково, морські судна, особливо влітку. Очисні споруди Одеси перевантажені та застарілі. Досить часто відбуваються розриви каналізації, і в море потрапляє велика кількість забруднених стічних вод. Практично після кожної зливи одеські пляжі закриваються для купання через небезпечний санітарний стан морського середовища на узбережжі. Річки Дунай, Дніпро та Дністер разом узяті виносять у море за рік близько 100 тисяч тонн фосфатів, до 1 мільйону тонн нітратів та понад 2 мільйонів тонн органічних речовин. Через окислення органічних речовин у воді зникає кисень. Вміст небезпечної для здоров’я бактеріальної мікрофлори у морській воді перевищує норми в сотні тисяч разів.

З 1965 по 1980 роки з метою запобігання зсувів уздовж берегової лінії було збудовано споруди від зсувів — хвилеломи та буни. Ці споруди не тільки відокремили пляжну зону від моря, туди вивели труби дренажних систем, якими скидають щорічно до 20 мільйонів кубічних метрів прісної води. Унаслідок цього морська вода на узбережжі опрісніла настільки, що більшість морських тварин-біофільтраторів загинуло. Окрім того, споруди порушили природний водообмін, і пляжні місця для купань практично перетворилися на стічні канави, де купатися та бути на березі небезпечно через засівання піску небезпечними бактеріями. В одному літрі морської води було виявлено понад 250 тис. клітин кишкової палички, а максимальна кількість бактерій в одному літрі морської води на популярному пляжі Аркадія досягала 2,4 мільйона клітин.^[30][31][32]

Історія[ред. | ред. код]

Стародавні часи[ред. | ред. код]

Перші ознаки людей на території сучасної Одеси та її околиць стосуються епохи верхнього палеоліту (58 — 38 століття до нашої ери). У V столітті до н. е. на місці сучасного центру Одеси існувало стародавнє грецьке поселення — «Гавань Істріан». Залишки цієї колонії були знайдені під сучасним Приморським бульваром на глибині 1,5 метрів, а також на інших вулицях міста. Окрім цього поселення, на території Одеси також налічується близько дванадцяти інших давньогрецьких колоній. Крім інших, на протилежному березі Одеської затоки було поселення «Гавань Ісіякон». Суперництво між мешканцями цих колоній було зумовлене тим, що між ними проходив кордон грецьких міст-колоній Ольвії (на північному сході зі сторони гавані Ісіякон) та Істрії (на півдні зі сторони гавані Істріан). У другій половині IV — початку III століття до н. е. Ольвія вступила в конфлікт із сусідніми грецькими колоніями, Херсонесом та Істрією. Причиною війни стало невдоволення правителями Ольвії сферами впливу в цьому регіоні. На той час гавань Істріан була прикордонним форпостом Істрії, тому через війну це поселення прийшло у запустіння наприкінці IV століття до н. е., а гавань Ісіякон проіснувала ще два століття. Занепад грецьких колоній також був зумовлений вторгненням союзу кочових племен гунів у 375 році нашої ери. Прихід кочовиків на ці землі повністю розорив місцеве населення та перетворив ці землі у Дике Поле, де населення практично не було.^[33]

XIV—XV століття[ред. | ред. код]

Близько XIV століття, у місцевому степу панувала Ногайська орда, яка згодом влилася до Золотої Орди. В ординські часи, у XIV столітті, на місті колишньої грецької колонії з’явилася генуезька факторія «Джинестра», що торгувала з кочовиками. Генуезці купували у Північному Причорномор’ї здебільшого зерно та рабів. Водночас, на думку науковців, Куяльницький та Хаджибейський лимани почали віддалятися від Чорного Моря, у результаті чого утворився природний насип — «Пересип». Це не могло не позначитися на економічному стані краю, позаяк, у наступні роки на цих двох лиманах видобувалося багато солі. На початку 1320-х років одним з основних ворогів Золотої Орди стало Велике князівство Литовське.

У 1324 році до литовського панування відійшли всі землі між Дніпром та Дністром, зокрема й територія сучасного міста.

У 1399 році після битви на Ворсклі вплив Великого князівства Литовського на Північному Причорномор’я поступово зійшов нанівець.

При правлінні Вітовта було засновано фортецю Коцюбіїв і торгову пристань біля неї. Перша писемна згадка про це поселення датується 1415 роком.^[34].

1442 року фортеця була надана польським шляхтичам Бучацьким — тодішнім власникам коронного Поділля^[35]. Наприкінці XV століття литовсько-польська влада на цих землях послабилася і вони знову прийшли у запустіння.

XV—XIX століття[ред. | ред. код]

1484 року ці землі завоювала Османська імперія, а місцеве населення складали переважно татари.^[36] У 1765 році османська влада відбудувала стару литовську фортецю, назвавши її «Єні-Дунья» (в перекладі з османської — «Новий Світ»). Вона знаходилась між сучасними Потьомкінськими сходами та Воронцовським палацом на Приморському бульварі. Цю фортецю неодноразово штурмували запорізькі козаки під проводом Семена Галицького, Петра Калнишевського тощо. 1774 року фортеця була вперше захоплена об’єднаними козацько-російськими військами. Однак, за Кючук-Кайнарджійським мирним договором її було віддано туркам.^[37]

Під час Російсько-турецької війни 1787—1792 років фортеця потрапила до уваги військ Олександра Суворова, який прямував на Бендери. Її було взято на світанку між 4 та 5 годиною 14 (25) вересня 1789 року передовим загоном корпусу генерала Івана Гудовича. Загоном командував граф Хосе де Рібас. Активну участь у битві за Хаджибей брало Чорноморське козацьке військо на чолі з отаманами Захарієм Чепігою та Антоном Головатим.^[38]

7 червня (27 травня) 1794 року російська імператриця Катерина II підписала рескрипт про влаштування у Хаджибеї військової гавані та купецької пристані^[39][40]. Призначенням нового порту на Чорному морі було розширення торгових зв’язків з Європою. Проєкт розбудови міста було доручено нідерландському військовому інженерові, Францу де Воллану. Будівництво портових споруд та головного собору розпочалося 2 вересня (28 серпня) 1794 року під керівництвом Хосе де Рібаса. Цей день і досі відзначається в Одесі, як день міста.^[34] Нова назва Хаджибея — Одеса, вперше з’явилася у документі, датованому 21 (10) січня 1795 року. Уже з перших років заснування місто стало основним портом, через який постачалося зерно з Російської імперії до інших країн Європи та Передньої Азії. Багато у чому цьому сприяв прихід на посаду генерал-губернатора Новоросії та градоначальника Одеси Армана Емманюеля дю Плессі (герцога де Рішельє). За час його перебування на цих посадах населення припортового міста виросло у п’ятнадцять разів.^[34] Також під час управління містом герцогом, тут з’явився перший комерційний банк, біржа, іноземні консульства тощо^[41]. За часів управління Луї де Ланжерона, у 1819 році, Одеському порту було дано режим порто-франко, що дозволяло право безмитного ввезення та вивозу товарів. Це дозволило розвинути зовнішню торгівлю та покращити економічні умови в місті. Водночас князь Михайло Воронцов, що у той час обіймав посаду генерал-губернатора Новоросії та Бессарабії, зумів привернути до міста увагу багатьох аристократів та багатіїв з усієї імперії, завдяки чому місто стало одним з найбільших промислових центрів країни. У 1820 році вийшла перша міська газета, у 1825 році відкрився археологічний музей. Також у ті часи відкрилося багато закладів освіти й прилюдна бібліотека.^[34]

1830 року засновано міську публічну бібліотеку (з 1941 р. — Одеська державна наукова бібліотека ім. М. Горького). На той час зібрання нараховувало 5 тисяч книг, це була друга в Російській імперії (після імператорської у Санкт-Петербурзі) і перша в Україні публічна бібліотека. З 1907-го по сьогодні бібліотека міститься в будинку, який в 1904—1906 роках було зведено за проєктом архітектора Ф. П. Нестурха. В бібліотеці працювало багато визначних особистостей, які в різний час очолювали її. Це історик М. Н. Мурзакевич, професор В. О. Яковлев, літератор М. Ф. Дерібас та його син, краєзнавець О. М. Дерібас, автор книги «Стара Одеса». Особливо важливу роль у розвитку бібліотеки відіграли її директор з 1896 по 1920 рік професор Новоросійського університету М. Г. Попруженко, який створив історичний нарис «Одеська міська публічна бібліотека. 1830—1910», та куратор бібліотеки у 1897—1917 роках почесний громадянин Одеси граф М. М. Толстой. Унікальний фонд найдавнішої книгозбірні України нині нараховує близько 5 мільйонів видань майже 100 мовами світу. Завдяки наявності значної кількості рідкісних документів, матеріалів (понад 200 тис.) та рукописів бібліотека увійшла до світового каталогу «Музей книги й книжної справи» (Museums of Book and Book-making. International Directori. — М., 1987). 1865 року в Одесі на базі Рішельєвського ліцею (першим директором якого був закарпатець Іван Орлай) створено Новоросійський університет (з 1945 р. — Одеський університет ім. 1.1. Мечникова) у складі трьох факультетів: історико-філологічного, фізико-математичного та юридичного, який тривалий час був єдиним вишем на півдні України. Ініціатива у відкритті університету належить М. І. Пирогову.

У другій половині XIX століття найбільш видатними керівниками міста стали: граф Пауль Деметріус Коцебу, Григорій Маразлі та Микола Новосельський. При керівництві графа Коцебу, проїжджа частина центру Одеси була заміщена бруківкою, замість каганців з’явилися гасові лампи, був побудований перший у місті водогін, відкрита перша залізнична лінія тощо. Також Пауль Деметріус багато уваги приділяв розвиткові освіти та науки. За часів його головування, Рішельєвський ліцей перетворився на Новоросійський університет, а також було засновано багацько шкіл та училищ.^[34] На відміну від Коцебу, Григорій Маразлі більше приділяв уваги зовнішньому вигляду міста. Саме тому у часи керівництва грецького міського голови містом, було побудовано Олександрівський парк, пам’ятник-колону Олександру II, відкрито першу конку, введено електричне освітлення, а також побудовано дитячу та очну лікарні, кілька богоділень, дешевих їдалень, притулків, народних училищ у місті та передмісті. До 100-ї річниці свого заснування, 1894 року, Одеса посідала четверте місце в імперії за кількістю населення та рівнем економічного розвитку після Санкт-Петербургу, Москви та Варшави.

Розвал імперії та Українська революція[ред. | ред. код]

У день початку Першої світової війни 19 липня (1 серпня) 1914 року в Одесі відбулася багатотисячна патріотична маніфестація, що зібралася на Соборній площі і пройшла центральними вулицями міста. У жовтні 1917 року Одеса увійшла до Української Народної Республіки^[42] в складі адміністративно-територіальної одиниці Одеса, але її політично-правовий статус в Українській державі був дискусійним.

Після проголошення УНР, 30 листопада (12 грудня) — 1 грудня (13 грудня) 1917 року в Одесі спалахнуло більшовицьке повстання, яке закінчилося перемогою українських військ. У січні 1918 року у місті владу зайняли більшовики, створивши ^{[джерело?]} Одеську Радянську Республіку, однак, вона проіснувала лише до ^{[джерело?]} того ж року після приходу до міста австро-німецьких військ. Після прибуття військ з міста почалися вивозитися продукти та устаткування. Щоправда, після початку німецької революції війська були вимушені покинути Одесу. Незабаром у місті висадився 30-ти тисячні британсько-французькі війська підтримати прибуваючу з Єкатеринограду 10-ти тисячну «Добровольчу армію» Антона Денікіна. Того ж року у грудні до Одеси підійшла армія української Директорії. Таким чином у різних частина міста налічувалося три різні влади: Антанта, «Білі» та Директорія.

На початку наступного року, за допомогою партизанів та розповсюдження у іноземних військах більшовицької пропаганди, місто зайняли «Червоні», що майже відразу націоналізували усі міські банки, однак це не допомогло подолати масовий голод та безробіття. За допомогою військ Антанти, що залишилися на рейді ескадри, військам Денікіна вдалося знову встановити свою владу у місті. Однак остаточно радянська влада була встановлена в Одесі ​​з 7 лютого 1920 року.^[43]

Радянський період[ред. | ред. код]

У перші роки після багатьох воєнних протистоянь, що відбувалися в Одесі, місто опинилося у занепаді. Багато у чому цьому сприяла політика влади, через що інтелігенція міста масово почала виїжджати за кордон. Перші роки під радянською владою позначилися відкриттям низки культурних, освітніх та наукових закладів. У кінці 1930-х рр. під Одесою відбулися масові розстріли людей, заарештованих НКВС.

Під час Другої світової війни Одеса опинилася біля фронту. Оборона міста тривала 73 дні, з 5 серпня до 16 жовтня 1941 року. Увесь цей час місто піддавалося бомбардуванням по 12-15 разів на день. Евакуацію міста було проведено невдало, частина радянських військ не знала про відступ і була захоплена у полон. 15-16 жовтня групи НКВС підірвали велику кількість будівель, у тому числі плотину, що спричинило затоплення району Пересип та загибель цивільного населення^[44]. 16 жовтня румунські війська увійшли до міста. Згодом, радянська влада випустила спеціальну нагороду — медаль «За оборону Одеси», а Одесі дала звання «міста-героя».^[45] НКВС і Радянські партизани були не єдиними підпільниками в окупованій Одесі. Наприкінці 1941 року в місто прибула Південна «похідна група» Організації українських націоналістів. Через три з половиною роки радянські війська третього Українського фронту, під командуванням уродженця Одеси, Родіона Малиновського, 10 квітня 1944 року визволили місто у ході Одеської наступальної операції.

Впродовж наступних років у місті проводилася робота по відновленню зруйнованих у часи війни споруд. До 1948 року в Одесі було відбудовано усі найважливіші портові та промислові споруди. Станом на 1975 рік, житловий фонд міста склав рекордну кількість квадратних метрів — 12 мільйонів, що у два рази більше ніж 1940 року. Також у той час виникли нові міські райони: Південний, Південно-Західний, Північно-Східний та Таїровський.

Незалежна Україна[ред. | ред. код]

Кінець ХХ — початок ХХІ століття[ред. | ред. код]

У 1991 році, 1 грудня, відбувся Всеукраїнський референдум, щодо проголошення незалежності України. За результатами референдуму по усій Одеській області з 1 412 228 опитаних (75,01 %) за проголошення незалежності проголосували — 1 205 755 (85,38 %), проти — 163 831 (11,6 %), а також 42 642 бюлетені стали недійсні^[46].

Багато промислових підприємств з проголошенням Україною незалежності були вимушені закритися, інші працюють лише на частину своїх потужностей. Виною тому розрив економічних зв’язків з колишніми радянськими республіками СРСР, недостатня підтримки з боку влади, а також невміння працювати в нових економічних умовах.

У 2014 році в Одесі відбулася серія конфліктів між активістами Євромайдану та Антимайдану.

У 2020 році, у зв’язку з пандемією коронавіруса туристичний потік в Одесу знизився на 37,5 %.

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

23 квітня 2022 року російські війська обстріляли Одесу крилатими ракетами. Вони зруйнували як військову інфраструктуру міста, і житлові будинки вбивши у своїй вісім людей^[47] (включаючи тримісячного немовляти) і поранивши ще вісімнадцять людей^[48][49]. Окрім цього росіяни зруйнували понад 1000 м² території цвинтаря^[50].

2 травня 2022 високоточні російські ракети вразили житловий будинок в Одесі, вбили 14-річного юнака і поранили 17-річну дівчину^[47][51]. 7 травня російські війська обстріляли Одесу шістьма ракетами стратегічної авіації, пошкодивши знову аеропорт та цивільне підприємство у житловому районі Одеси^[52][53]. 9 травня росіяни обстріляли Одесу 9 ракетами та вбили одну людину^[54][55]. Голові Євроради довелося ховатися у притулку. 12 травня російські війська при черговому обстрілі Одеси пошкодили Воронцовський палац^[56].

Населення[ред. | ред. код]

Одеса — центр Одеської агломерації з населенням до 1,5 мільйонів осіб. Станом на 1 січня 2022 року населення Одеси становило 1 010 537 особи^[2]. Під час останнього перепису населення, який відбувся 2001 року, населення Одеси становило 1 010 тисяч осіб^[57]; під час передостаннього радянського перепису, у 1989 році, — 1 115 тисяч осіб^[58].

За національним складом, згідно з переписом 2001 року, більшість населення міста становлять українці — 61,6 %, значну частку становлять росіяни — 29 %, а всі інші національності становлять не більше двох відсотків населення: болгари — 1,7 %, євреї — 1,2 %, молдовани — 0,7 %, білоруси — 0,6 %, вірмени — 0,4 % тощо. Порівнюючи з попередніми роками частка євреїв значно скоротилася, у 1926^[59] році — вона становила 36,7 %, а у 1959 році вже 16,2 %, тоді як українців було відповідно 17,6 % та 41,5 %, росіян 39,0 % та 37,1 %^[60].

Щодо статевого складу населення, то згідно з переписом населення 2001 року, у місті проживає 470 353 чоловіків та 539 945 жінок, у відсотках відповідно 46,6 % та 53,4 %. Станом на той же рік діти до 16 років становлять 14,6 %, а пенсіонери, себто чоловіки старше 59 та жінки старше 54 років, становлять 22,5 %, що вказує на старіння населення міста. Відсоток осіб працездатного віку ж становить 63,1 %.^[61] Водночас за тим же переписом 64,75 % жителів міста називають своєю рідною мовою — російську, 30,41 % — українську, інші мови не так сильно розповсюджені. Однак, серед інших мов, які існують в Одесі, можна відзначити білоруську, болгарську, вірменську, румунську тощо.^[62]

Особи[ред. | ред. код]

• Всеволод Змієнко — генерал-хорунжий Армії УНР. Визначний військовий діяч Армії УНР, один з організаторів військової спецслужби Державного Центру УНР в екзилі. Під час перебування в еміграції у Польщі працював у Генеральному штабі Армії УНР, упродовж 1928—1936 років очолював підрозділи розвідки і контррозвідки.
• Оксана Баюл — українська фігуристка
• Ігор Бєланов — український радянський футболіст, нападник, лауреат «Золотого м’яча» 1986 року, віцечемпіон Європи-1988, володар Кубка кубків-1986
• Михайло Бойчук — український художник, маляр-монументаліст, засновник самобутньої школи українського мистецтва «бойчукізм»
• Христо Ботев — національний герой Болгарії, громадський діяч, поет і публіцист
• Марко Безручко — український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, творець і один із командирів так званого «Дива на Віслі» — військової операції з відбиття наступу російсько-більшовицьких окупантів під Варшавою, яка врятувала незалежність Польщі в 1920 році.
• Зельман Ваксман — американський біохімік, лауреат Нобелівської премії з фізіології й медицини
• Володимир Жаботинський — єврейський письменник і публіцист, один із лідерів сіоністського руху; співзасновник держави Ізраїль та її збройних сил.
• Данило Заболотний — український мікробіолог, епідеміолог, Президент ВУАН, засновник Інституту мікробіології та епідеміології в Києві
• Олександр Ройтбурд — український художник, директор Одеського художнього музею (2018—2021), представник Нової української хвилі.
• Ілля Мечников — український, російський науковець, один з основоположників порівняльної патології, еволюційної ембріології, імунології і мікробіології
• Віра Холодна — видатна українська кіноакторка епохи німого кіно.
• Ісак Бабель — російський письменник українського єврейського походження.
• Валерій Залужний — український військовослужбовець, генерал, Головнокомандувач Збройних сил України
• Буданов Кирило Олексійович — український військовик, генерал-майор начальник Головного управління розвідки МОУ під час російсько-української війни.
• Олександр Довженко — український радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографа.
• Борис Нечерда — український поет-шістдесятник.
• Петро Нілус — український живописець, художній критик, з 1920 в еміграції у Франції.

Адміністрація[ред. | ред. код]

Устрій[ред. | ред. код]

Фракція	Кількість
Довіряй ділам	20
Європейська солідарність	10
Слуга народу	9
Опозиційна платформа–За життя	17
Партія Шарія	5
Позафракційні	2

До складу Одеської міської ради входять 64 депутати, що обираються громадою міста строком на 5 років. За результатами місцевих виборів 2015 року, міська рада поділяється на такі депутатські групи та фракції: Довіряй ділам (27 депутатів), Блок Петра Порошенка «Солідарність» (12), Опозиційний блок (7), Українська морська партія Сергія Ківалова (5), Опозиційна платформа — За життя (5) і позафракційні (8).^[63] Виконавчу владу в місті очолює міський голова та виконавчий комітет. Останньому підпорядковані 25 департаментів, кожен з яких відповідає за певну сферу міського життя: містобудування, економічну політику, фінансову політику, житлове господарство та інфраструктуру тощо.^[64] У ході місцевих виборів 2014 року міським головою Одеси було обрано Геннадія Труханова^[65][66], якого у 2015 році було переобрано на цю ж посаду.^[63] Великий політичний вплив в Одесі має Одеська обласна державна адміністрація та, зокрема, її голова. Він, як представник Президента України керує виконавчою владою не тільки на рівні Одеси, а й на території всієї області. 27 листопада 2020 року на цю посаду було призначено Гриневецького Сергія Рафаїловича^[67]. Єдиного загальноміського органу судової влади в Одесі немає, натомість існує 4 районних суди, юрисдикції яких розповсюджуються на відповідні адміністративні райони міста.^[68]

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

Адміністративно Одеса поділяється на 4 райони: історичний центр та схід — Приморський район, південь — Київський район, захід — Малиновський район та північ — Суворовський район. До 1 січня 2003 року у місті, окрім нинішніх районів, було ще чотири: Жовтневий (до 14.11.1961 Сталінський), Іллічівський та Центральний (до 21.05.1958 Ворошиловський)^[69]; до 13.06.1958 існував Воднотранспортний район (увійшов до складу Сталінського та Центрального р-нів)^[70]. До того ж, серед мешканців міста багато хто вживає історичні назви місцевостей Одеси: 1-а Застава, 2-а Застава, Аркадія, Більшовик^[ru], Ближні Млини, Бугаївка, Великий Фонтан, Відрада, Дальні Млини, Дерібасівка, Крива Балка, Куяльник, Ленпосьолок^[ru], Лиманчик, Лузанівка, Люстдорф, Малий Фонтан, Молдаванка, Пересип, Сахалінчик, Селище Котовського, Селище Таїрова, Середній Фонтан, Слобідка, Суднобудівник^[ru], Черемушки, Чубаївка. Деякі з них відбиті сьогодні у назвах вулиць.

Економіка та промисловість[ред. | ред. код]

Одеса — один з головних економічних центрів України, що поєднує в собі найбільший морський порт, розвинену промисловість, курортно-рекреаційний комплекс, транспортну, фінансову та соціальну інфраструктуру. Основними господарськими функціями, які виконує Одеса на рівні міжнародного поділу праці, є транспортна та зовнішньоторговельна. Місто є єдиним повністю сформованим в українському Причорномор’ї місцевим територіально-виробничим комплексом. Місто забезпечене висококваліфікованою робочою силою, що володіє іноземними мовами. Це дозволяє розвивати в Одесі бізнес з високими стандартами та вимогами до трудових ресурсів.^[26] Станом на 1 жовтня 2013 року в економіку Одеси було інвестовано 756,2 мільйона доларів США, що становить 44,7 % від загального обсягу інвестицій в Одеську область.^[71] Загальний обсяг доходів міського бюджету Одеси, станом на 2013 рік, встановлено у розмірі ₴2 632 408.^[72] У серпні 2013 року середня заробітна плата по місту становила ₴3381.^[73] 1 жовтня 2014 року зареєстроване безробіття становило 0,46 %.^[74]

Розвинена мережа автодоріг, розташування міста поблизу річок Дністер, Південний Буг; також великі морські порти Одеса, Чорноморськ та Южне — у поєднанні з міжнародним аеропортом «Одеса» та залізницею створюють сприятливі умови для приймання, обробки, зберігання і транспортування вантажів, а також обробки потужних пасажиропотоків. Тут працюють понад 460 спільних підприємств з іноземним капіталом. Загальний обсяг реалізованої продукції містом становив: за 2008 рік — ₴15,6 мільярда, за 2010 рік — ₴14,6 мільярда. Нині беззаперечними лідерами у своїх галузях промисловості є такі підприємства: «Нафтопереробний завод», Стальканат, Телекарт-Прилад тощо^[34], Одеський машинобудівний завод.

Міжнародна співпраця[ред. | ред. код]

Ще з часів Української Народної Республіки Одеса стала одним з центрів міжнародної співпраці України. На початку XX століття у місті налічувалося три генеральних консульства: Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії, Австро-Угорської та Німецької імперій, а також консульства Сполучених Штатів Америки, Королівства Іспанії та Третьої французької республіки^[75].

Нині в Одесі налічується 22 міста-побратими^[76] та 12 міст-партнерів^[77]. На честь деяких із міст-побратимів названо навіть вулиці «Південної столиці», зокрема, вулиці Варненська, Генуезька, Марсельська, Сегедська, Ліверпульський провулок тощо. Водночас, в угорському місті Сегед на честь Одеси названо мікрорайон^[hu]. Також у місті налічується вісім генеральних консульств: Республіки Болгарія, Республіки Вірменія, Грецької Республіки, Китайської Народної Республіки, Республіки Польща, Російської Федерації, Румунії та Турецької Республіки^[78] та чотирнадцять почесних консульств: Республіки Австрія^[79], Республіки Казахстан, Французької Республіки, Республіки Корея, Королівства Норвегія, Латвійської Республіки, Республіки Кіпр, Литовської Республіки, Федеративної Республіки Німеччина, Південно-Африканської Республіки, Сирійської Арабської Республіки, Республіки Чорногорія, Словацької Республіки та Республіки Словенія. Окрім того, у місті працюють консульства Грузії, Республіки Молдова та Арабський, Грузинський, Вірменський, Ізраїльський, Польський та Французький культурні центри та Місія Європейського Союзу з прикордонної допомоги Молдові та Україні.^[78] 22 травня 2012 року у місті також було відкрито перший ув Україні дипломатичний клуб, що має допомогти дипломатам та представника інших країн, що живуть в Одесі, проводити зустрічі та вирішувати найважливіші політичні та дипломатичні питання^[80]. Також Одеса є членом організацій: «Eurocities»^[81] та «League of Historical Cities»^[82].

Міста-побратими[ред. | ред. код]

Міста-партнери[ред. | ред. код]

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Комунальне господарство[ред. | ред. код]

Міським монополістом із послуг водопостачання та водовідведення є комунальне підприємство «Інфоксводоканал^[ru]»^[108], що у грудні 2003 року міською владою було передано в оренду на 49 років іншому підприємству — ООО «Інфокс»^[109]. Вода для Одеси передається із річки Дністер^[110], що є за 41 кілометр від міста, міські водогінні мережі мають довжину 1,3 тисячі кілометрів.

^[111] Вуличне освітлення здійснюється в Одесі комунальним підприємством «Одесміськсвітло»^[108]. Постачання електроенергії міським споживачам здійснює АТ «Одесаобленерго» — найбільша енергопостачальна компанія на півдні України^[112]. Постачання теплової енергії здійснюють комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси»^[108]. А постачанням газу до осель жителів міста займається ПАТ «Одесагаз».^[113] Вивіз сміття, здійснюється у місті трьома компаніями компанією: «Экоград», «Эко-Ренессанс» та «Союз».^[114]

Сфера послуг[ред. | ред. код]

Станом на 1 лютого 2014 року в Одесі налічується 1 п’ятизірковий, 15 чотиризіркових, 7 тризіркових та 51 інших готелів^[115]. У місті велика кількість ресторацій. Станом на 2010 рік в Одесі наявні 648 об’єктів ресторанного бізнесу: ресторанів, кав’ярень, барів тощо. Найвідоміші з них: кафе «Fanconi 1872», «Печескаго», ресторани «Бульваръ», «Кав’ярня-книгарня» тощо. Також представлені такі мережі харчування: McDonald’s, Пузата хата, Піца Челентано тощо.

У місті розвинена інфраструктура роздрібної торгівлі. Мережа роздрібної торгівлі становить 14 670 об’єктів. У місті присутні як деякі європейські, так і багато національних мереж супермаркетів; велику популярність мають мережі: «Auchan», «METRO», «Сільпо», «Таврія В», «Фуршет». Найвідоміші міські базари — «Ринок Привоз», «Новий ринок».

У місті розвинена соціальна інфраструктура. Діє 10 театрів, 9 кінотеатрів. У місті функціюють 126 загальноосвітніх навчальних закладів комунальної власності. До послуг жителів близько 1,5 тисячі спортивних споруд: тенісні корти, футбольні поля, спортивні зали, басейни, тири тощо.^[26] В Одесі знаходиться 168 АЗС.^[116] Як українські так й іноземні банки мають у місті близько 359 відділень та 589 банкоматів.^[117] Міська система охорони здоров’я представлена 61 лікувально-профілактичним закладом.^[26]

2011 року за версією журналу «Фокус» Одеса посіла перше місце у рейтингу українських міст за рівнем життя.^[118]

Транспорт[ред. | ред. код]

Одеса є одним з найважливіших транспортних вузлів України й має розвинену транспортну інфраструктуру. Розвинені такі види транспорту: морський, повітряний, залізничний та автомобільний. Через місто проходять міжнародні автошляхи М05, М14, М15, М16, М27 (ці шляхи є частиною європейських маршрутів E58, E87, E95 та E581), завдяки чому місто з’єднане з Києвом, Кишиневом, Маріуполем та іншими іноземними та українськими містами.^[119] Через місто також проходять три міжнародні транспортні коридори — Європейський коридор № 9, транспортний потік Гданськ — Одеса, «TRACECA»^[en]. Транзитні автомобільні потоки оминають місто об’їзною дорогою, проте це не вирішує внутрішньоміських транспортних проблем.
Вони спричинені передусім автомобільними заторами, погодними умовами та незадовільним станом дорожнього покриття.^[120][121] Проблемою міського транспорту Одеси також є те, що система громадського транспорту міста недостатньо розвинена та перебуває у неналежному стані^[122]. Серед причин, що до цього призвели є недосконала законодавча система, а також відсутність будь-яких електронних систем, що могли б полегшити всю систему пасажирських перевезень. Також у місті повністю відсутній розклад руху громадського транспорту, що також спричиняє проблеми у внутрішньоміських громадських перевезеннях^[123]. В Одесі працюють трамваї, тролейбуси, автобуси, маршрутні таксі, таксі, фунікулер та катери.

Одеський морський торговельний порт — один з найбільших в Україні. Технічні можливості порту дозволяють переробляти до 25 мільйон тонн сухих і 25 мільйонів тонн наливних вантажів щороку. Він пов’язаний з більш ніж 600 портами зі 100 країн світу. Пасажирський комплекс здатний обслужити до 4 мільйони туристів на рік. Також у порту діють дві поромні переправи — одна до Туреччини, а саме Стамбула, інша — до Греції.^[34] У центрі міста, розташовано залізничний вокзал. Одеська залізниця — головна транспортна мережа на півдні Україні, яка щомісяця обслуговує близько 700 тисяч пасажирів і відправляє понад 2 мільйони тонн вантажів. З місцевого вокзалу без пересадок можна доїхати найпівнічніше до Москви (Росія), найсхідніше до Костянтинівки, найпівденніше до Ізмаїла та найзахідніше до Перемишля (Польща). На південно-західній околиці, за 7,5 км від центра міста, є Міжнародний аеропорт «Одеса». Це летовище займає третє місце в Україні за обсягом пасажирських перевезень. Повітряними лініями аеропорт пов’язаний більш як з 60 містами світу та обслуговує 111 регулярних рейсів на тиждень. Авіалініями місто пов’язане з великими містами Європи та Азії, курортами Середземномор’я та Близького Сходу.^[26]

Природоохоронні території та об’єкти[ред. | ред. код]

Серед природоохоронних об’єктів загальнодержавного значення в місті розташовані Одеські катакомби, Одеський ботанічний сад та Одеський зоопарк. Серед об’єктів місцевого значення — 33 ботанічні пам’ятки природи та 13 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва.

Освіта і наука[ред. | ред. код]

Станом на 2011 рік охоплення дошкільною освітою становить 70 % серед усіх дітей (минулого року — 60 %). Зокрема, серед дітей 5-річного віку ця цифра становить майже 100 % (минулого року — 89 %). За тими ж даними, станом на 2010 рік, у місті працюють 152 дошкільних закладів, де навчаються 26 247 дітей^[124]. Однак, місць у дитячих садках Одеси на усіх охочих місця не вистачає, через що батькам доводиться ставати у чергу, для того, що б їх дитина отримала освіту^[125]. Одеса — великий центр вищої освіти й академічної та галузевої науки.

У місті також діють 136 середні навчальні заклади^[124], 25 ЗВО I-II рівнів акредитації^[126] та 19 ЗВО III—IV рівнів акредитації^[127][128], 11 з них мають статус національних. У всіх ЗВО навчаються близько 130 тисяч студентів^[26]. Серед найвідоміших ЗВО міста є Одеський національний університет імені І. І. Мечникова та Одеський національний політехнічний університет, кожний з яких охоплює багато спеціальностей та працює у сферах гуманітарних та технічних наук відповідно. Одним із провідних закладів вищої освіти України в галузі юриспруденції є Національний університет «Одеська юридична академія». У 2019 році у рейтингу ТОП-200 вишів України було представлено 15 одеських вишів з дев’ятнадцяти^[129].

Найвизначнішими академічними інститутами Одеси є: Фізико-хімічний інститут імені О. В. Богатського НАН України та Інститут проблем ринку й економіко-екологічних досліджень. Серед інших наукових установ міста слід також відзначити: Інститут морської біології; Одеський археологічний музей відділення гідроакустики севастопольського Морського Гідрофізичного інституту; радіоастрономічну обсерваторію «Уран-4» Радіоастрономічного інституту тощо. Також у місті та на його околицях існує багато науково-дослідних, проєктно-конструкторських інститутів та інші організації, що працюють у різних галузях науки. Серед відомих науковців, що працювали, народилися або вчилися в Одесі багато видатних постатей: Ераст Андрієвський, Олександр Богомолець, Микола Гамалія, Георгій Гамов, Валентин Глушко, Микола Зелінський, Дмитро Знойко, Петро Каришковський, Сергій Корольов, Олександр Ляпунов, Леонід Мандельштам, Петре Мелікішвілі, Дмитро Менделєєв, Ілля Мечников, Микола Пирогов, Іван Сєченов, Василь Таїров, Ігор Тамм, Костянтин Ушинський, Володимир Філатов тощо.

Медіа[ред. | ред. код]

Друковані видання[ред. | ред. код]

• Аргументи і факти
• Життя в Одесі
• Одеська правда
• Одеські Вісті
• Слово
• «Одеський вісник»
• Вісті
• «Порто-Франко»
• «Чорноморські новини»
• «Юг»

Телеканали[ред. | ред. код]

• ТРК «Коло»
• Перший міський
• 7-й канал
• А1
• А2
• Думська TV
• Одеса
• Репортер
• Медіа-Інформ
• ТВ-Дім
• Реноме Плюс
• 100 % News
• ОНТ
• Арт-24
• УТВ
• GTV
• G-News
• Тревел Гід-ТВ
• ТРК «Академія»
• Глас
• Град
• Здоровье
• Суспільне телебачення в Одесі — телеканал UA: ОДЕСА
• PLUS
• Третий цифровой

FM-радіостанції[ред. | ред. код]

• 87,5 МГц — «Перше Радіо FM1»
• 87,9 МГц — «Радіо НВ»
• 88,5 МГц — «UA: Радіо Промінь»
• 89,0 МГц — «Радіо Мелодія FM»
• 89,7 МГц — «Європа Плюс»
• 90,2 МГц — «Радіо РОКС»
• 90,6 МГц — «DJFM»
• 91,0 МГц — «Країна ФМ»
• 91,4 МГц — «UA: Українське Радіо» / «UA: Українське Радіо Одеса»
• 91,8 МГц — «Радіо Шансон»
• 100,4 МГц — «Авторадіо»
• 101,0 МГц — «Радіо ХІТ FM»
• 101,4 МГц — «Радіо П’ятниця»
• 101,8 МГц — «Kiss FM»
• 102,2 МГц — «Радіо Feel»
• 102,7 МГц — «Перше міське радіо»
• 103,2 МГц — «Народне радіо»
• 103,8 МГц — «Радіо Град FM»
• 104,3 МГц — «Радіо Люкс FM»
• 104,3 МГц — «Армянское Радио»
• 104,9 МГц — «Радіо Байрактар»
• 105,3 МГц — «Просто Раді.О»
• 106,0 МГц — «Радіо Одеса-мама»
• 106,6 МГц — «Радіо Глас»
• 107,0 МГц — «Радіо Miami»
• 107,4 МГц — «Радіо Максимум»
• 107,9 МГц — «Наше радіо»

Культура[ред. | ред. код]

Театри та музика[ред. | ред. код]

Одеса — один з українських культурних центрів. У цьому місті є безліч театрів та музеїв, які мають багаторічну історію. В Одесі також народилося та виросло багацько діячів культури — піаністи Еміль Гілельс та Святослав Ріхтер, скрипаль Давид Ойстрах, співаки Леонід Утьосов та Валерій Ободзинський, композитор Оскар Фельцман, актори, письменники, художники. Помітне місце в культурному житті міста займає театральне мистецтво. Найвизначнішим та найвідомішим театром є Одеський Національний Академічний театр Опери та Балету.^[130] У ньому бував видатний композитор Петро Чайковський, на його сцені виступали відомі співаки: Федір Шаляпін, Енріко Карузо, Леонід Собінов, танцювала Ісідора Дункан тощо. У 1920-х роках було засновано Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька^[131]. Нині там ставляться вистави за п’єсами найкращих українських та світових драматургів — Пантелеймона Куліша, Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Котляревського, Мольєра, Бертольда Брехта, тощо. На противагу українському театру в Одесі також існує Одеський обласний академічний російський драматичний театр, що був заснований 1874 року і є найстарішим на півдні України театром^[131]. Тут виступали такі видатні особистості, як Сара Бернар, Елеонора Дузе, Бенуа Коклен, а також українські майстри — Панас Саксаганський, Марія Заньковецька, Марко Кропивницький тощо. Існують також інші театри, зокрема, Одеський театр юного глядача м. Юрія Олеші було засновано як пересувний театр, і довший час він так і працював. Лише через десять років після заснування ця театральна установа отримала приміщення і, наразі є в сусідній будівлі до російського драматичного театру. Однак, спектаклі, попри назву, ставляться не лише для дітей, а й для молоді та дорослих. Що важливо, при цьому театрі було засновано Одеський обласний театр ляльок, який згодом став самостійною установою. Наймолодшим з одеських театрів є Одеський академічний театр музичної комедії ім. М. Водяного, який було переведено до Одеси зі Львова. Першим успіхом музкомедії стала оперета «Біла акація», написана Ісааком Дунаєвським. Лідером театру був Михайло Водяний, який згодом отримав його ім’я. Нині в репертуарі одеської музкомедії є спектаклі всіх напрямів: оперети, мюзикли, рок-опери тощо. Також у місті працює Цирк, що був заснований 1894 року.^[132] Особливе місце у культурному житті міста займає Одеська Філармонія, яка перебуває в будівлі колишньої Нової біржі. З приходом радянської влади, задля подолання «буржуазного націоналізму» будівля стала основним місцем проведення концертів міського оркестру. За час існування на сцені філармонії виступали видатні музичні особистості: Володимир Висоцький, Олександр Гольденвейзер, Микола Малько, Давид Ойстрах, Леонід Утьосов, Дмитро Шостакович тощо.^[131] Також в Одесі існує:

• Одеський муніципальний театр духової музики ім. Народного артиста України О. Саліка створений Одеською міською радою в грудні 2003 року як комунальне підприємство;
• театр «Дім клоунів», який відкрився 8 березня 2003 в приміщенні колишнього кінотеатру «Дружба»;
• Єврейський культурний центр «Beit Grand» — центр для всіх, кого цікавлять різного роду творчі студії, хто ходить на вистави, концерти й виставки, а також для тих, хто шукає приміщення, де можна було б провести те чи інше культурний захід.

Кіно[ред. | ред. код]

Першим одеським кінооператором був Мирон Гроссман, який у 1906 році заснував перше одеське кіноательє. За період 1907—1915 рр. зняв близько п’ятдесяти документальних сюжетів для кіножурналів. У 1912 році заснував першу кіностудію «Мирограф», яка випустила кілька комедій, пригодницьких стрічок та фільмів на єврейську тематику. На «Мирографі» зняті останні кадри з участю великої акторки, зірки німого кіно Віри Холодної^[133]. Усі міські кіноательє за радянської влади були об’єднані у кіностудію. В Одесі розпочав свою режисерську кар’єру Олександр Довженко. Його фільми «Звенигора», «Арсенал» є класикою світового кінематографа^[134] Серед найпопулярніших фільмів Одеської кіностудії «Весна на Зарічній вулиці» Фелікса Миронера та Марлена Хуцієва, «Десять негренят», «Небезпечні гастролі», «Зелений фургон» Олександра Павловського та ін. У 1927 році В’ячеславом Левандовським створено перший український анімаційний фільм (мультфільм) «Казка про солом’яного бичка»^[135]. Також у місті функціонує місцева студія мультиплікації, яка є одною з найбільших анімаційних студій в Україні. За 20 років існування ця анімаційна студія випустила 2 повнометражних анімаційних фільми, більш ніж 50 мультикліпів та більш ніж 1000 рекламних роликів для телеканалів і телепередач.^[136] Серед постатей з Одеси у кінематографі прославилися такі люди, як Віктор Добровольський, Марко Донськой, Михайло Разумний, Андрій Сова, Леонід Трауберг, Леонід Утьосов та інші.

Також в Одесі досить розвинена система кінотеатрів. Нині у місті працюють десять кінотеатрів: «Cinema City», «Москва», «Родина», (Батьківщина) «Золотий Дюк», «Зоряний»,, Автокінотеатр і два кінотеатри Multiplex «та Планета кіно»^[137]. До недавнього часу на головній вулиці міста існував найстаріший кінотеатр Одеси, «Кіно-Уточкіно», однак через брак коштів його було вирішено перебудувати у ресторан та нічний клуб^[138]. Кінотеатри «Зоряний», «Родина» (Батьківщина) та «Москва» входять до мережі кінотеатрів «Одеса-Кіно», власник якої, медіамагнат Артем Вознюк^[139] проводить проросійську та українофобську^{[140][141][142][143]} політику, чинячи опір впровадженню українського дубляжу в кінотеатрах. Також у місті є представник найбільшого оператора багатокомплексних кінотеатрів у Центральній та Східній Європі, а також в Ізраїлі, «Cinema City International»^[144]. Кінотеатр «Cinema City» має найбільшу кількість залів серед усіх своїх конкурентів — сім.^[145]

Музеї[ред. | ред. код]

В Одесі працюють близько тридцяти музеїв.

• Одеський археологічний музей НАН України — один з найстаріших в Україні (був заснований в 1825 році), що також працює, як науково-дослідний інститут^[146];
• Одеський художній музей — один з найбільш розвинених художніх музеїв в Україні та має у своїх фондах майже всі види художнього мистецтва: живопис, графіку, скульптуру, декоративно-ужиткове мистецтво і містить витвори російських і українських майстрів іконопису від XVI століття до сучасності, нараховуючи понад 10 тисяч оригінальних робіт^[147]. Він розташувався в самому центрі Одеси, у старовинному палаці Наришкіних, збудованому у 1820-ті роки в кращих традиціях російського класицизму;
• Одеський музей західного і східного мистецтва — один з найкращих музеїв такого виду в Україні^[148], що міститься у колишньому дворі найбільшого негоціанта Абази;
• Одеський літературний музей — охоплює історію літературної Одеси за два століття, а також близько 300 іменитих письменників представлені у 24 залах, заснований в 1977 році. Сад скульптур Літературного музею вважається візитною карткою Одеси. Щорічно його відвідують  близько 90-100 тисяч туристів.
• Грецький фонд культури «Філікі Етерія» — музей національно-визвольного руху Греції, що почався в Одесі із заснування однойменної таємної організації^[149];
• Військово-історичний музей оперативного командування Південь;
• Меморіал героїчної оборони Одеси — 411-а батарея;
• Музей історії євреїв Одеси «Мігдаль-Шорашим»;
• Музей Голокосту пам’яті жертв фашизму — розповідає про трагічну долю євреїв Трансністрії (територія між Південним Бугом і Дністром), про роль румуно-німецьких окупантів і колабораціоністів у знищенні єврейського населення, про мужність тих, хто рятував євреїв в роки окупації;
• Одеський історико-краєзнавчий музей;
• Одеський музей звуку Василя Пінчука;
• Музей контрабанди;
• Музей шоколаду;
• Одеський муніципальний музей особистих колекцій ім. А. В. Блещунова;
• Музей історії та розвитку Українського козацтва;
• Музей-квартира Леоніда Утьосова;
• Одеський підводний історичний музей;
• Музей катакомб «Таємниці підземної Одеси»;
• Одеський музей Морського флоту;
• Музей ім. Ф. П. Де-Волана — музей одеського порту влаштувався в одній зі старовинних будівель на Ланжеронівському узвозі, у яких до революції перебували «баржани» — нічліжні будинки для бездомних вантажників порту;
• Літературно-меморіальний музей ім. О. С. Пушкіна — у будинку, де він зупинявся протягом місяця в одному з перших готелів міста — «Hotel du Nord»;
• Меморіальний музей К. Г. Паустовського;
• Одеський Будинок-музей ім. М. К. Реріха — один із шести музеїв у світі, присвячених творчості родини Реріхів;
• Меморіальний будинок-музей академіка В. П. Філатова;
• Музей Кіно — розташований на території кіностудії, розповідає про кінематографічну діяльності в Одесі починаючи з винаходу кінематографа і по теперішній час;
• Одеський Музей футболу;
• Музей анатомії людини;
• Музей Цікавої Науки — інтерактивний музей. розрахований на те, щоб кожен відвідувач зміг все помацати та перебути наукові експерименти власними руками;
• Одеський музей нумізматики;
• Музей сучасного мистецтва Одеси — був створений молодим бізнесменом, інтелектуалом і меценатом Вадимом Мороховським на основі унікальної колекції робіт майстрів «другої хвилі одеського авангарду» відомого колекціонера Михайла Кнобеля;
• Музей воскових фігур «У Баби Уті»;
• Музей коньячної справи ім. Н. Л. Шустова.

Література[ред. | ред. код]

Одеса — це один з українських літературних центрів. Однак, на відміну від іншого літературного осередку України, Львова, що славиться книговидавництвом, Одеса — це місце, де частіше книги писали, а не видавали. На початку XIX століття місто також відвідало багато літераторів тодішньої Російської імперії: Костянтин Батюшков, Микола Гнідич, Павло Морозов, Михайло Розенберг, Павло Свіньїн^[en], Олімпіада Шишкіна^[ru] тощо.^[150] Одеса багато у чому пов’язана з ім’ям творця сучасної російської літературної мови, Олександра Пушкіна, який перебував на засланні в Одесі 13 місяців — з 3 липня 1823 року по 31 липня 1824 року. Саме тут Пушкін написав три розділи одного зі своїх найвідоміших творів, «Євгеній Онєгін», поему «Бахчисарайський фонтан» та розпочав поему «Цигани», а також написав близько тридцяти ліричних віршів.^[151] Після того як Пушкін написав свої вірші про Одесу ця тема стала популярною у колах російської інтелігенції. Такими стали Володимир Бенедиктов, Іван Бороздна, Андрій Подолинський, Семен Раїч^[en], Василь Туманський.^[152] У лютому 1825 року до міста приїхав видатний польський поет Адам Міцкевич. Саме в Одесі поляк написав близько п’ятдесяти поетичних творів, серед яких «Sonety krymskie», а також почав писати поему «Konrad Wallenrod». У 1885 році в Одесі лікувався у санаторії відомий румунський поет Міхай Емінеску. Одесу двічі відвідував видатний український письменник, класик російської літератури, Микола Васильович Гоголь^[153]. В Одесі Гоголь готував нове видання чотиритомного зібрання своїх творів, а також працював над другим томом «Мертвих душ». Саме під час перебування Миколи Васильовича в Одесі у місцевому театрі було поставлено його п’єсу «Ревізор». На початку 1920-х років в одеській газеті «Моряк» працювало багацько у майбутньому відомих радянських письменників. Зокрема, Ісак Бабель, Едуард Багрицький, Валентин Катаєв, Юрій Олеша та Костянтин Паустовський.^[151]

«Південна Пальміра» стала малою батьківщиною для багатьох різнопланових у майбутньому письменників, що у ній народилися, зокрема, Ганни Горенко (у майбутньому Ахматова), Алена Боске, Івана Бриля (відомого також, як Янка Бриль), Володимира Жаботинського, Ієхієла-Лейба Файнзільберга (відомого також, як Ілля Ільф), Євгена Катаєва (відомого також, як Євген Петров) тощо. У різні роки в Одесі бувало багацько іноземних літераторів. Зокрема, Іван Бунін, що прожив багато років ув Одесі, Іван Вазов, Максим Горький, що згодом описав цей період життя у майбутньому в оповіданні «Челкаш», Олександр Грін, який саме в Одесі вперше побачив море, Теодор Драйзер, Аветік Ісаакян, Олександр Купрін, Володимир Маяковський, який згадав Одесу у поемі «Облако в штанах»^[ru], Олександр Мовсісян (також відомий, як Олександр Ширванзаде), що під враженням перебування у місті написав повість «Артист» та розпочав іншу — «Меланія», Менделе Мойхер-Сфорім, Олександр Островський, Яків Полонський, який пізніше описав своє перебування в Одесі у напівавтобіографічному романі «Дешеве місто», Марк Твен, Лев та Олексій Толсті, що побували у місті за часів Кримської війни, Антон Чехов, Корній Чуковський, Шолом-Алейхем, що писав у газети «Одеські новини» та «Одеський листок», а також вітчизняні: Людмила Василевська-Березіна (також відома як Дніпрова Чайка), Володимир Короленко, Михайло Коцюбинський, Іван та Юрій Липи, Іван Нечуй-Левицький, що описав життя української інтелігенції в Одесі кінця століття у повісті «Над Чорним морем», Петро Ніщинський (також відомий, як Петро Байда), тричі приїжджала українська письменниця Леся Українка, Іван Франко тощо.^[154][151] Серед відомих сучасних одеських літераторів можна відзначити поетів Станiслава Стриженюка, Бориса Барського, Бориса Херсонського та Ганну Яблонську, сатирика Михайла Жванецького тощо. У місті існує міжнародна книжкова виставка «Зелена хвиля» і фестивалі української книги.^[155] Місто Одеса описано у низці романів написаних різними мовами.

Традиції[ред. | ред. код]

Хоч у наш час більшу частину населення міста складають українці, росіяни ж — лише третину^[57], місто Одеса століттями було багатонаціональним містом. Поєднання десятків різноманітних культур у місті створило свою унікальну, так звану, «одеську мову»^[ru]. Однак, за думкою деяких дослідників одеська мова являє собою поєднання декількох різних мов, насамперед російської, української та їдиш^[156]. Інші ж дослідники вважають цю мову «російською мовою євреїв». В останні роки, кількість людей, які розмовляють одеською мовою, невпинно зменшується. Позаяк, на це вплинула велика кількість емігрантів до США та Ізраїлю.^[157] Одними з найвідоміших популяризаторів цього діалекту були: літератори Ісак Бабель, Ілля Ільф, Євген Петров, співак і кіноактор Леонід Утьосов, а також сатирики Михайло Жванецький, Роман Карцев тощо.^[158] У XIX столітті — на початку XX століття в Одесі існувала така професія, як биндюжник. Зазвичай, так називали портових вантажників, або ж людину, яка править кіньми у найманому екіпажі.^[159] Ця професія і люди, які працювали биндюжниками стали героями багатьох літературних творів, кінофільмів тощо. Багато у чому у культурі одеські биндюжники висвітлені приблизно, як львівські батяри. Але, на відміну від батярів, які вважалися нестандартними людьми, авантюристами, биндюжниками позначали неосвічених людей, які займаються важкою працею.

Вважається, також, що Одеса — це столиця гумору.^[160] Багато у чому, цей стереотип живе завдяки таким гумористам, як Михайло Жванецький, Віктор Ільченко, Роман Карцев, які стали відомими завдяки відомому гумористу Аркадію Райкіну. Окрім того, в Одесі існує щорічний гумористичний фестиваль — «Гуморина». Одеса, від початку свого існування у Російській імперії, була місцем поєднання не тільки російської та європейської культур, а й політичних еліт. Так із цим містом пов’язана доля таких відомих політичних постатей, як Сергій Вітте, Михайло Воронцов, Герман Пинтя, Арман Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє, Міхеїл Саакашвілі тощо, а також багато відомих українських політиків, як-от: Олександр Боровик, Олексій Гончаренко, Едуард Гурвіц, Валентин Симоненко тощо.

Фестивалі[ред. | ред. код]

У радянські часи Одеса організовувала два значних фестивалі. Найвідоміший, наймасштабніший та один з найстаріших у країні фестиваль, це «Гуморина», щорічний фестиваль гумору та сатири, який проводиться 1 квітня у день сміху, починаючи з 1973 року^[161]. Перелякана влада Української РСР та Одеси після виходу фестивалю на всесоюзний та міжнародний рівень у 1976 році забороняє «Гуморину»^[162]. Її відродили під час Перебудови в 1987 році. У 2013 році організатори цього фестивалю відсвяткувати 40-річчя «Гуморини»^[163]. У 1988, 1990 та 1994 роках проводився кінофестиваль Золотий Дюк (в 1987 році проходив пробний кінофестиваль «Одеська альтернатива»). Головний приз фестивалю статуетка «Золотий Дюк» роботи одеського скульптора Михайла Реви є також головним призом Одеського міжнародного кінофестивалю (2010 — дотепер).

У 1990-х роках почали з’являтися нові фестивалі. Серед тих, що були засновані ще у 90-х й досі тривають це: Міжнародний рок-фестиваль «Пікейні жилети» на честь фундатора Одеського рок-клубу, гітариста та засновника рок-гурту «Бастіон» Ігоря Ганкевича, автора пісні «Прогулянка Одесою» (1991)^[164], «Два дні й дві ночі нової музики» (1995), музичний фестиваль експериментальної музики українських та іноземних авторів^[165], а також байкерський фестиваль рок-музики «Гоблін Шоу»^[166].

З 2001 по 2011 роки проводився міжнародний «Джаз-карнавал в Одесі». З 2011 року, після зміни концепції, він проходить як Odessa JazzFest^[167].

2010 року в Одесі з’явилося одразу декілька фестивалів нового покоління — камерний, але самобутній фестиваль німого кіно та сучасної музики «Німі ночі», проведений просто неба на причалі Морського вокзалу, а також масштабний Одеський міжнародний кінофестиваль, який відразу ж викликав великий інтерес серед кінолюбителів та резонанс як в Україні, так і за кордоном. Якщо «Німі ночі» спеціалізуються більше на німому кіно, то ОМКФ зарекомендував себе, як фестиваль артмейнстріму: кіно високого художнього рівня, розраховане на широкий загал. Організатори кіноподії поставили перед собою досить амбітні цілі — перетворити ОМКФ на один з головних кінофорумів Східної Європи та називають його «східноєвропейськими Каннами». Кожного року цей фестиваль проводить, як платні покази, так і безплатні, а також ретроспективи та прем’єри фільмів. Окрім того, на ОМКФ діють одразу декілька конкурсних програм, для українського, російського, короткометражного кінематографа, а також головний приз, «Золотий Дюк», за найкращий фільм.

З 2013 року кожного літа проводиться хардкор/панк фестиваль «Маяк Fest», який збирає десятки провідних гуртів і сотні поціновувачів хардкору та панку. На фестивалі можна простежити субкультурну атмосферу, яка виражена у панках, хардкорниках, скінхедах тощо. Кухня фестивалю є веганською.

Релігія[ред. | ред. код]

Сьогодні місто є центром Одеської єпархії Православної церкви України, єпархії УПЦ МП (РПЦ в Україні), екзархату УГКЦ, дієцезії Римо-католицької церкви, а також громада Вірменської апостольської церкви, юдейська^[168]. Крім того, у місті діють протестантські та мусульманські громади. Серед найвідоміших культових споруд православної церкви є:

• Спасо-Преображенський кафедральний Собор;
• Свято-Успенський Кафедральний Собор;
• Свято-Архангело-Михайлівський жіночий монастир;
• Свято-Іллінський чоловічий монастир;
• Свято-Іверський чоловічий монастир;
• Свято-Успенський патріарший чоловічий монастир;
• Свято-Троїцький собор, православний храм, побудований грецькою громадою міста;
• Храм Ікони Пресвятої Богородиці Всіх Скорботних Радість.

Одеська кірха — Кафедральний Собор святого Павла.

Кафедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії

Костел святого Петра апостола

Катедральний храм святого Апостола Андрія Первозванного УГКЦ.

Бродська синагога, також Синагога Ор Самеах — одна з найдавніших дієвих синагог України.

Арабський культурний центр в Одесі має всі шанси з часом стати пам’яткою архітектури. Мечеть знаходиться в будівлі Арабського культурного центру. Будівлю збудовано в мавританському стилі у 2001 році на кошти сирійського бізнесмена Ківана Аднана. Також будується нова мечеть.

В Одесі є близько 34 некрополів, але відкритим для поховань є лише п’ять з них. Найвідомішим є Другий Християнський цвинтар, де поховано багато відомих людей. За радянської влади було знищено більшість одеських кладовищ, зокрема культових, як Перший Християнський цвинтар, Перше Єврейське кладовище та інших, де було поховано найвизначніших жителів міста за минулих часів.

Архітектура та пам’ятки[ред. | ред. код]

Від захоплення цих земель Російською імперією Одеса активно розвивалася не тільки економічно, але й у містобудуванні. Зокрема, перший план міста було розроблено ще наприкінці XVIII століття відомим інженером Францом де Волланом. План міста, розроблений Волланом, передбачав заснування центральної частини міста з чіткою системою вулиць і кварталами з однаковою довжиною й шириною. З першої половини XIX століття в Одесі почалося масова забудова^[169]. У XIX столітті місто пережило кілька архітектурних етапів, що відзначалися різними стилями. Зокрема, класицизмом (Спасо-Преображенський Кафедральний Собор, Рішельєвський ліцей, Свято-Троїцький Собор, Циркульний корпус тощо, архітектори — Франческо Боффо, Олександр Дігбі, Тома де Томон, Джованні та Франсіско Фраполлі, Франсуа Шаль)^[170], ампіром (Стара біржа, Воронцовський палац, пам’ятник Дюку де Рішельє, будинок Маразлі, Потьомкінські сходи, Успенський собор Святоуспенського монастиря, Будинок Фелікса де Рібаса, Сабанські казарми тощо, архітектори — Каетано Даллаква, Джорджо Торрічеллі, Никифор Черкунов, Вільгельм Шмідт), палладіанством (Пале-Рояль, будинки на Театральній площі, будинок Археологічного музею)^[171], неоготикою (палац Бжозовського, Бродська синагога, Нова біржа, дача Маразлі, Кірха, Головна одеська синагога, церква Петра і Павла (зруйнована), архітектори — Олександр Бернардацці, Франц Боффо, Фелікс Ґонсьоровський, Йосип Колович, Адольф Мінкус, Франц Моранді, Микола Толвінський)^[172] тощо.

На зовнішньому вигляді міста великий вплив позначив клімат. Зокрема це стосується широкого застосування у виді будівельного матеріалу вапнякового каменя, черепашнику. Він допомагав жителям від пекучої спеки, також для цього застосовували при будуванні портики, лоджії, криті галереї тощо. Наприкінці століття популярним стало змішання різних стилів, а також необароко, модерн тощо, що зобразилися у Пасажі, готелях «Імперіал»^[ru] та «Велика Московська», будинках Руссова та Блюмберга, будівлі Оперного театру, будівлі одеської синагоги тощо.^[173]

Початок XX століття відзначився шаленим попитом на новий архітектурний стиль, конструктивізм (будівлі інституту холоду, інституту очних хвороб імені В. Філатова та школи-інтернату імені П. Столярського, готель «Лондонський» тощо, архітектори — Олександр Дубінін, Ной Каневський, Файфель Троуп’янський). Багато в чому велика кількість будівель у стилі конструктивізму, а також сталінського ампіру пов’язана із неодноразовим бомбардуванням міста під час Другої світової війни. Зокрема, так було відбудовано залізничний вокзал, побудовано велику кількість «хрущівок». Унаслідок того, що під кінець століття багатьом жителям міста не вистачало квартир було збудовано декілька «спальних» мікрорайонів з однотипних панельних будинків, як-от селище Котовського, Таїрова, Черемушки тощо. Також були збудовані готелі «Одеса» та «Чорне море», головна будівля порту. Серед сучасних забудов слід відзначити також житловий комплекс «Чудо-місто», ТЦ «Афіна», будинок «Шах-наме», Арабський культурний центр тощо.^[174] Серед сучасних місцевих архітекторів слід зазначити Дмитра та Михайла Повстанюків тощо. За останні два десятиріччя Одеса зазнала значних втрат від забудови історичного центру сучасними житловими будинками та бізнес-центрами. Наприклад, Грецька площа зруйнована практично повністю. Повністю зруйнована Аркадія, інтенсивно забудовується Французький бульвар.

На околицях міста збереглися «печерні будинки», які належали козакам-кам’яницям 18 століття.

Спорт[ред. | ред. код]

Найпопулярнішим командним видом спорту в Одесі є футбол. Найпопулярніший одеський футбольний клуб «Чорноморець» неодноразово здобував спортивні трофеї як у СРСР, так і в Україні, а також брав участь у міжнародних змаганнях найвищого ґатунку. Окрім того, «Чорноморець» став спортивним символом міста. Також слід відзначити аматорський футбольний клуб «Рішельє», що є дійсним рекордсменом чемпіонату України серед ветеранів. Історія футболу в Одесі починається з 1884 року, коли членами міського атлетичного клубу, вихідцями з Великої Британії було побудоване перше в місті закрите футбольне поле, яке розташовувалось навпроти сучасної кіностудії на Французькому бульварі^[175]. Крім ОБАКу варто відзначити й такі спортивні клуби: Местран, Спортінг-Клуб, Шереметьєвський гурток спорту, єврейський спортивний клуб «Маккабі» тощо. Уже в 1910 в Одесі була заснована футбольна ліга, яка входила до Всеросійського футбольного союзу^[176]. У також популярному виді спорту, баскетболі, місто також має свого вагомого представника в українському чемпіонаті — БК «Одеса», що неодноразово привозив до рідного міста золоті медалі. У жіночому волейболі в Одесі відомий клуб «Джинестра», у рядах якого багато років волейбольні професіоналки беруть участь у змаганнях найвищого рівня.

Головною спортивною спорудою Одеси є стадіон «Чорноморець», що вміщає 34 164 глядачів. Крім того, у місті функціонують стадіони «Спартак», «СКА» тощо.

Також у місті існує іподром^[ru], що є найстарішим в Україні. На ньому, окрім кінно-спортивних змагань, також проводилися перші польоти літаків у Російській імперії: льотчики Михайло Єфімов (21 березня 1910 року) та Сергій Уточкін (13 квітня 1910 року).^[177] Причорноморське місто також неодноразово дарувало країнам різних епох чудових спортсменів у найрізноманітніших видах спорту. Серед них багато олімпійських чемпіонів України та СРСР^[178]. Зокрема — Геннадій Авдєєнко, Микола Авілов, Оксана Баюл, Тетяна Гуцу, Яків Железняк, Євген Лапинський, Микола Мільчев, Віктор Михальчук, Надія Мушта-Олізаренко, Маргарита Ніколаєва, Віктор Петренко, Сергій Петренко, Едуард Сибіряков, Юлія Рябчинська, Юрій Чебан, Ольга Шкурнова. Серед інших:

• Уточкін Сергій Ісайович — один із перших льотчиків-випробувачів у Російській імперії. Популяризатор авіації на початку XX століття, футболіст, велосипедист, тенісист, боксер, борець, учасник вітрильних регат тощо.
• Рибальченко Михайло Іванович — радянський велосипедист 1930-х років, триразовий чемпіон СРСР, єдина людина чий довоєнний та досі не подоланий спортивний здобуток був занесений до книги рекордів Гіннеса.
• Геллер Юхим Петрович — радянський та російський шахіст, з 1952 року гросмейстер, претендент на світову першість у 1950—1970 роках.
• Бєланов Ігор Іванович — радянський та український футболіст, володар «Золотого м’яча» 1986 року (одна з найпрестижніших футбольних нагород світу), володар Кубку володарів кубків 1986 року, віцечемпіон Європи 1988 року.

Туризм[ред. | ред. код]

Основна характеристика[ред. | ред. код]

	Про себе скажу, що Бог зберігає, дає силу працювати та трудитися. Ранок постійно проходить у заняттях… Зима тут (в Одесі) цього року особливо сприятлива. Часом сонце гляне так радісно, так по-південному! Так раптом і згадується шматочок Ніцци…
— З листа Миколи Гоголя до Олександри Смирнової, [179]

Одеський клімат вирізняється м’якістю та великою кількістю сонячних днів. Улітку, завдяки бризам, навіть у спекотні дні тут комфортніше, ніж у прилеглих степах. Лікувальні грязі лиманів та мінеральні джерела приваблюють до Одеси багато охочих відпочити. Курортна зона Одеси простягнута на десятки кілометрів уздовж берега та лиманів і є однією з найстаріших та найпопулярніших у країні. Популярність має Куяльницький лиман — унікальна природна лабораторія з лікувальною солоною водою та муловими грязями. Куяльник є одним з найстаріших грязьових курортів у країні. У місті безліч різноманітних місць відпочинку: боулінг-клуби, картинги, роликодроми, ковзанки, цирк, зоопарк, яхт-клуби тощо. Одеса має значний туристичний потенціал та передумовами для його розвитку. Уздовж всього узбережжя Одеси розташувалися пляжі: Лузанівка, Ланжерон, Відрада, Дельфін, Аркадія, група пляжів Великого Фонтану, Люстдорфу, а також безліч пляжів-санаторіїв та будинків відпочинку. На пляжі «Ланжерон» працює найбільший у країні дельфінарій^[26].

Готелі та санаторії[ред. | ред. код]

Одеса відома своїми санаторіями, курортами, пансіонатами тощо. Здебільшого такі заклади є в колись малозаселених приморських місцевостях, як Малий, Середній та Великий Фонтани, Аркадія та Люстдорф. Серед відомих санаторіїв можна відзначити такі заклади: санаторій імені Горького, «Одеський», «Одеса», «Біла акація», «Червоні зорі», «Магнолія», імені Чкалова та «Лермонтовський».^[180] Серед відомих курортів, що існують у місті або біля нього треба відзначити курорти, що розташовані у селищах Затока, Сергіївка та Чорноморське, у селах Грибівка та Кароліно-Бугаз^[180], а також курорт «Куяльник», що є біля однойменного лиману. В Одесі багато готелів. Станом на 1 лютого 2014 року в Одесі налічується 1 п’ятизірковий, 15 чотиризіркових, 7 тризіркових та 51 інший готель^[181]. Деякі з них мають столітню історію. Там зупинялися такі відомі особистості, як Роберт Луїс Стівенсон, Іван Айвазовський, Анрі Барбюс, Жорж Сіменон. Серед таких готелів можна відзначити «Бристоль», «Велика Московська», «Імперіал»^[ru], «Лондонський» тощо. Серед готелів, що були засновані нещодавно, можна насамперед відзначити: «Лондон», «Моцарт», «Одеса» тощо.

Інше[ред. | ред. код]

Одеса у мистецтві[ред. | ред. код]

Тема «Південної столиці», як називають Одесу, неодноразово потрапляла до робіт різних митців — художників, письменників, архітекторів, музикантів тощо. Так перший вірш про Одесу з однойменною назвою було опубліковано 1806 року у петербурзькому журналі «Ліцей». Його автором став невідомий, що підписався як «П. Ф. Б.».

Одним з найперших, хто описав Одесу у літературі, був Олександр Пушкін. Під час заслання у 1823—1824 роках Пушкін жив у місті, де написав три розділи одного зі своїх найвідоміших творів, «Євгеній Онєгін», де яскраво описав Одесу та європейський дух Одеси тих часів. Окрім того, письменник написав близько тридцяти ліричних віршів, багато з яких були присвячені місту^[150].

Дія німого художнього фільму Сергія Ейзенштейна «Броненосець „Потьомкін“» (Мосфільм, 1925), який неодноразово в різні роки визнавався найкращим або одним з найкращих фільмів усіх часів і народів за підсумками опитувань критиків, кінорежисерів і публіки, розгортається в Одесі у червні 1905 року, коли на броненосці «Князь Потьомкін Таврійський» команда підняла повстання. Знаменита сцена розстрілу на Потьомкінських сходах стала класикою світового кінематографа. 11 липня 2015 року на Потьомкінських сходах відбулося урочисте відкриття пам’ятного знака Європейської Кіноакадемії (англ. European Film Academy, EFA). Цей знак закріплює за Потьомкінськими сходами звання «Скарб європейської кінокультури» (англ. Treasure of European Film Culture). У пресрелізі Європейської Кіноакадемії зазначено, що «Потьомкінські сходи, безсумнівно, одне з найвідоміших історичних місць у світі кіно». Такі знаки встановлені раніше в чотирьох місцях: в Ліоні (Франція) на будинку, де народилися брати Люм’єр; науково-методичному кабінеті-музеї Сергія Ейзенштейна в Москві; Центрі Бергмана на Форйо (Швеція) і Світі Тоніно Гуерра в Пеннабіллі (Італія).

Наприкінці XIX століття український письменник Іван Нечуй-Левицький описав життя української інтелігенції кінця століття в Одесі у повісті «Над Чорним морем», а у творі «Микола Джеря» подає деталі, які тісно пов’язані із містом. Зокрема, головний герой оповідання — кріпак, що збігає від панщини та перебирається до Чорного моря до місцевих рибалок^[182].

Одеські пейзажі стали провідною темою в роботах українського живописця Володимира Литвиненка.

Визнання[ред. | ред. код]

• 1 травня 1945 року місту було надано звання «Міста-героя».^[183]
• 1998 року Одеса стала першим містом серед країн колишнього Радянського Союзу, яке отримало нагороду «Прапор Честі Ради Європи»^[184]. Вона вручається тим містам, що «поширюють європейську ідеологію». Але тільки 28 грудня 2006 року нагороду було передано місцевій владі.
• 2009 року Одеса отримала іншу нагороду Ради Європи — «Таблиця Ради Європи», що є другою за важливістю нагородою цієї організації^[184].
• У лютому 2010 року Аналітично-дослідницький центр «Інститут міста» назвав Одесу найкращим українським містом за якістю життя населення^[185].
• Того ж року, журнал «fDi Magazine»^[en] у рейтингу найбільш привабливих європейських міст визнав Одесу четвертою. Обігнали українське місто лише представники ЄС — Амстердам, Рига та Вільнюс^[186][187].
• 2011 року за версією журналу «Фокус», Одеса посіла перше місце у рейтингу українських міст за рівнем життя.^[118]

Панорами міста[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

• Північне Причорномор’я
• Бессарабія
• Поділля
• Степовий говір
• Пляжі Одеси
• Одеський трамвай

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

• Odessa // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 377. (пол.)
• Одесса // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Стара Одеса: архітектура Причорномор’я / Одес. держ. худож. музей. — Одеса: Вид. Одес. держ. худож. музею, 1927. — 55 с., 48 с. іл.
• Саркисьян К., Ставницер М. Улицы рассказывают: Очерки. — 6-е, испр. и доп. — Одесса : Маяк, 1979. — 263 с.(рос.)
• Болдирєв О. В. Одесі — 600: Іст. нарис. — Одеса : Юг, 1994. — 72 с.
• Сапожников И. В., Сапожникова Г. В. Запорожские и черноморские казаки в Хаджибее и Одессе (1770—1820-е годы). — Одесса, 1998. — 272 с.(рос.)
• Герлігі П.^[en]. Одеса: Історія міста, 1794—1914. — Київ : Критика, 1999. — ISBN 966-7679-04-7.
• Литвиненко Л. Одеса літературна // «День». — 2003. — Вип. №133 (2 серпня).
• Відродження Одеси: Архітектура повоєнного десятиріччя / Тимофієнко В. І. ІПСМ АМУ. — К.: Музична Україна, 2006. — 484 с.: іл.
• Історико-містобудівні дослідження Одеси / В. І. Тимофієнко, В. В. Вечерський, О. М. Сердюк, Т. А. Бобровський ; за ред. В. Вечерського ; М-во культури і туризму України, Держ. служба з питань нац. культ. спадщини, Н.-д. ін-т пам’яткоохорон. дослідж. − К. : Фенікс, 2008. − 156 с. : іл., карти. − Бібліогр. : с. 132−155 (485 назв). − ISBN 978-966-651-648-3.
• Орловський О. С. Аналітичний звіт за результатами громадського моніторингу дій органів місцевого самоврядування міста Одеси. — Одеса : ХОББІТ ПЛЮС, 2009.
• Семенов В. Є., Ткачук Л. І., Лепьошкін О. В. Стан навколишнього природного середовища в Одеській області / Гаврилова Т.О., Борейко А.О. — Одеса, 2009. — 68 с.
• Бондаренко Н. І., Вовк Л. В., Горбатюк А. І., Закіпна Г. В., Красножон А. В., Мельниченко Л. О., Розенберг Р. М., Суворова Н. А., Тарасенко О. А., Яворська О. Л. Одесознавство. Навчальний посібник. — Одеса, 2010. — 384 с.
• Комплексна програма «Освіта Одещини» на 2011-2014 роки. — Одеса, 2011.
• Одеський мистецький простір: до 75-річчя Одес. обл. орг. Нац. спілки художників України: [альб.-довід.] / редкол.: А. Горбенко [та ін.] ; куратор проекту, ред.-упоряд. текстів С. Савченко ; фото: Є. Морозовський, О. Синельников, С. Савченко ; Нац. спілка художників України, Одес. облдержадмін., Упр. культури та туризму, національностей та релігій Одес. облдержадмін. — Одеса: ТЕС, 2013. — 478 с. : іл., кольор. іл., фот., кольор. фот., портр. ; 30х25 см. — Алф. покажч.: с. 448—478. — 480 пр. — ISBN 978-617-7054-37-4
• Путівник по Одесі / Олександр Бабіч. — Харків: Фоліо, 2017. — 126, [9] с. : іл., карти-схеми, портр. — ISBN 978-966-03-7647-2.
• Поліщук Я. Фронтирна ідентичність: Одеса ХХ століття. — Київ: Дух і Літера, 2019.
• Перша писемна згадка про Одесу на той час Коцюбіїв, Długosz J. Historiae Polonicae libri XII. —  Lipsiae, 1711. — p. 367. Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 27 лютого 2019.

Посилання[ред. | ред. код]

Одеса у сестринських Вікіпроєктах
	Означення у Вікісловнику?
	Цитати у Вікіцитатах?
	Теми у Вікіджерелах?
	Новини у Вікіновинах?
	Одеса у Вікімандрах?
	Проєкт «Одещина»
	Одеса у Вікісховищі?

• Одеса // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1189-1190. — 1000 екз.
• Одеса // ВУЕ
• Офіційний сайт Одеської міської ради
• Одесса // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
• Сапожников И. В.Лафитт-Клаве в Хаджибее в 1784 году
• «Одеса в кишені»: створений новий мобільний гід по Одесі

одесса

Odesa Одеса Odessa
City
Counterclockwise: Vorontsov Lighthouse, City garden, Opera and Ballet Theatre, Square de Richelieu, Potemkin Stairs, Monument to the Duc de Richelieu
Flag Coat of arms Logo
Odesa Location in Odesa Oblast Odesa Odesa (Ukraine)
Coordinates: 46°29′8.6″N 30°44′36.4″E / 46.485722°N 30.743444°E
Country	Ukraine
Oblast	Odesa Oblast
Raion	Odesa Raion
First mentioned	19 May 1415
Government
• Mayor	Gennadiy Trukhanov[1] (Truth and Deeds[2])
Area
• Total	162.42 km2 (62.71 sq mi)
Elevation	40 m (130 ft)
Highest elevation	65 m (213 ft)
Lowest elevation	−4.2 m (−13.8 ft)
Population  (2021)
• Total	1,015,826
• Rank	3rd in Ukraine
• Density	6,300/km2 (16,000/sq mi)
Demonym(s)	English: Odesan, Odesite, Odessan, Odessite Ukrainian: одесит, одеситка Russian: одессит, одесситка
Time zone	UTC+2 (EET)
• Summer (DST)	UTC+3 (EEST)
Postal codes	65000–65480
Area code	+380 48
Website	www.omr.gov.ua/en/
1Metropolitan area population as of 2001

Odesa (also spelled Odessa) is the third most populous city and municipality in Ukraine and a major seaport and transport hub located in the south-west of the country, on the northwestern shore of the Black Sea. The city is also the administrative centre of the Odesa Raion and Odesa Oblast, as well as a multiethnic cultural centre. As of January 2021 Odesa’s population was approximately 1,015,826.^[3]

In classical antiquity a large Greek settlement existed at its location. The first chronicle mention of the Slavic settlement-port of Kotsiubijiv, which was part of the Grand Duchy of Lithuania, dates back to 1415, when a ship was sent from here to Constantinople by sea.^[4][5] After a period of Lithuanian Grand Duchy control, the port and its surroundings became part of the domain of the Ottomans in 1529, under the name Hacibey, and remained there until the empire’s defeat in the Russo-Turkish War of 1792.

In 1794, the modern city of Odesa was founded by a decree of the Russian empress Catherine the Great. From 1819 to 1858, Odesa was a free port. During the Soviet period, it was an important trading port and a naval base.

During the 19th century, Odesa was the fourth largest city of the Russian Empire, after Moscow, Saint Petersburg and Warsaw.^[6] Its historical architecture is more Mediterranean than Russian, having been heavily influenced by French and Italian styles. Some buildings are built in a mixture of different styles, including Art Nouveau, Renaissance and Classicist.^[7]

Odesa is a warm-water port. The city of Odesa hosts both the Port of Odesa and Port Pivdennyi, a significant oil terminal situated in the city’s suburbs. Another notable port, Chornomorsk, is located in the same oblast, to the south-west of Odesa. Together they represent a major transport hub integrating with railways. Odesa’s oil and chemical processing facilities are connected to the Russian and other European networks by strategic pipelines. In 2000, the Quarantine Pier at Odesa Commercial Sea Port was declared a free port and free economic zone for a period of 25 years.

Name

• English: Odesa or Odessa oh-DES-ə^[8]
• Ukrainian: Оде́са, romanized: Odesa [oˈdɛsɐ] (listen)
• Russian: Оде́сса, romanized: Odessa [ɐˈdʲesə]
• Yiddish: אָדעס, romanized: Odes

Odesa is sometimes called the «Pearl by the Sea»,^[9] the «Southern Capital»,^[10] «Odesa-mama» and «The Humour Capital», as well as «Southern Palmyra».^[11]

In 1795 the city was named Odessa in accordance with the Greek Plan of Catherine the Great. Catherine’s Secretary of State Adrian Gribovsky claimed in his memoirs that the name was his suggestion. Some expressed doubts about this claim, while others noted the reputation of Gribovsky as an honest and modest man.^[12] Odesa is located between the ancient Greek cities of Tyras and Olbia^[13] and it was named as a feminine form for the ancient Greek city of Odessos (Ancient Greek: Ὀδησσός). This refers to the second ancient Odessos, founded between the end of the 5th and beginning of the 4th centuries BC (the first one, identified with modern Varna in Bulgaria, is the older of the two, founded c. 610 BC). The exact location of this ancient Odessos is unknown, but modern efforts have attempted to localize it 40 km northeast of Odesa, near the village of Koshary [uk], Odesa Oblast.^[14], near the Tylihul Estuary.^[15]

«Odessa», a transliteration of the name in Russian, is the traditional English spelling of the city’s name still used in the Lexico and Britannica dictionaries (but no longer in Encyclopædia Britannica)^[16][17] as the primary name,^[18][19] but «Odesa», a transliteration of the name in Ukrainian, increasingly appears in dictionaries as the spelling for the Ukrainian city.^[20][21][22] Odesa became the internationally standardized Latin-alphabet transliteration of the Ukrainian name according to the Ukrainian National romanization system (Ukrainian: Одеса), which was adopted for official use by Ukraine’s cabinet in 2010, approved by the UN Group of Experts on Geographical Names in 2012^{[citation needed]}, and adopted by the BGN/PCGN in 2019.^{[23][24][25][26]} Odessa, meanwhile, is the literal transliteration of the city’s Russian name (Russian: Одесса), which was historically favoured until Ukraine’s independence (similarly to the spelling of «Kyiv» versus «Kiev»).

As noted by the Christian Science Monitor, many in the English-language media outlets historically spelled the city «Odessa», even after changing the spelling of «Kiev» to «Kyiv», but most outlets, since the beginning of Russia’s invasion of Ukraine, have been shifting away from Russian transliterations.^[27][28]

History

Early history

Odesa was the site of a large Greek settlement no later than the middle of the 6th century BC (a necropolis from the 5th–3rd centuries BC has long been known in this area). Some scholars believe it to have been a trade settlement established by the Greek city of Histria. Whether the Bay of Odesa is the ancient «Port of the Histrians» cannot yet be considered a settled question based on the available evidence.^[30] Archaeological artifacts confirm extensive links between the Odesa area and the eastern Mediterranean.

In the Middle Ages successive rulers of the Odesa region included various nomadic tribes (Petchenegs, Cumans), the Golden Horde, the Crimean Khanate, the Grand Duchy of Lithuania, and the Ottoman Empire. Yedisan Crimean Tatars traded there in the 14th century.

Since the middle of the 13th century the city’s territory belonged to the Golden Horde domain.^[31] On Italian navigational maps of 14th century on the place of Odesa is indicated the castle of Ginestra, at the time the center of a colony of the Republic of Genoa (more Gazaria).^[31] At times when the Northern Black Sea littoral was controlled by the Grand Duchy of Lithuania, there existed a settlement of Kotsibijiv (Khadjibey) which was first mentioned in 1415 in Polish chronicles by Jan Długosz — a ship with grain was shipped from Kotsiubijiv to Constantinople.^[32][31] By the middle of 15th century the settlement was depopulated.^[31]

During the reign of Khan Hacı I Giray of Crimea (1441–1466), the Khanate was endangered by the Golden Horde and the Ottoman Turks and, in search of allies, the khan agreed to cede the area to Lithuania. The site of present-day Odesa was then a fortress known as Khadjibey (named for Hacı I Giray, and also spelled Kocibey in English, Hacıbey or Hocabey in Turkish, and Hacıbey in Crimean Tatar).

Ottoman conquest

Khadjibey came under direct control of the Ottoman Empire after 1529.^[31] In the mid-18th century, the Ottomans rebuilt the fortress at Khadjibey (also was known Hocabey), which was named Yeni Dünya^[31] (literally «New World»).

Russian conquest of Sanjak of Özi (Ochakiv Oblast)

A series of wars between the Russian Empire and the Ottoman Empire, as well as the demise of the Polish-Lithuanian Commonwealth, allowed Russia to start to fully exploit the ancient Black Sea trade across the coastal area through the steppe across southern and eastern Ukraine, into the hinterland of East Central Europe. Stable commercial activity in this region in practice in the past required both security through the overland routes, and knowledge of where products could go overseas. In antiquity, various Greek colonies had taken this role, followed by the Varangians who established Kievan Rus’ in the 9th century, as well as various Italian colonies after the Mongol invasion of Europe.^[15]: 1-3 Under Catherine the Great, Treaty of Küçük Kaynarca, Russia gained the lands where Mariupol, Kherson, and Mykolaiv would be founded, however, they all were handicapped in various ways relative to how much commercial interest there was. For example, the latter two cities were situated in lowlands near marshes, which provided for poor sanitary conditions in the technology available at that time. ^[15]: 5

The sleepy fishing village of Odesa had witnessed a sea-change in its fortunes when the wealthy magnate and future Voivode of Kiev (1791), Antoni Protazy Potocki, established trade routes through the port for the Polish Black Sea Trading Company and set up the infrastructure in the 1780s.^[33]

During the Russian-Turkish War of 1787–1792,^[31] on 25 September 1789, a detachment of Russian forces, including Zaporozhian Cossacks under Alexander Suvorov and Ivan Gudovich, took Khadjibey and Yeni Dünya for the Russian Empire. One section of the troops came under command of a Spaniard in Russian service, Irishman Major General José de Ribas (known in Russia as Osip Mikhailovich Deribas); today, the main street in Odesa, Deribasivska Street, is named after him.

Russia formally gained possession of the Sanjak of Özi (Ochakiv Oblast)^[34] as a result of the Treaty of Jassy (Iaşi)^[31] in 1792 and it became a part of Yekaterinoslav Viceroyalty. The Russian Empire took full control of Crimea, as well as land between the Southern Bug and the Dniester, including the Khadzhibey Estuary where the Turkish fortress of Khadjibey was located. The newly acquired Ochakov Oblast was promised to the Cossacks by the Russian government for resettlement.^[35] On permission of the Archbishop of Yekaterinoslav Amvrosiy, the Black Sea Kosh Host, that was located around the area between Bender and Ochakiv, built second after Sucleia wooden church of Saint Nicholas.^{[36][clarification needed]}

By the Highest^{[clarification needed]} rescript of 17 June 1792 addressed to General Kakhovsky it was ordered to establish the Dniester Border Line of fortresses.^[36] The commander of the land forces in Ochakiv Oblast was appointed Graf (Count) Suvorov-Rymnikskiy.^[36] The main fortress was built near Sucleia at the mouth of river Botna as the Head Dniester Fortress by Engineer-Major de Wollant.^[36] Near the new fortress saw the formation of a new «Vorstadt» (suburb) where people moved from Sucleia and Parkan.^[36] With the establishment of the Voznesensk Governorate on 27 January 1795, the Vorstadt was named Tiraspol.^[36]

The Flemish engineer working for the Russian Empress Catherine the Great, José de Ribas’s collaborator Franz de Voland recommended the area of Khadjibey fortress as the site for the region’s basic port: it had an ice-free harbor, breakwaters could be cheaply constructed that would render the harbor safe and it would have the capacity to accommodate large fleets. The Namestnik of Yekaterinoslav and Voznesensk, Platon Zubov (one of Catherine’s favorites), supported this proposal. In 1794 Catherine issued a Rescript to José de Ribas: «Considering favorable Khadjibey location… I order to establish here a navy harbor and trading pierce…» and invested the first money (26.000 rubles) in construction. Franz de Voland drew up a plan that would end up being the city’s plan.^[15]: 7

However, adjacent to the new official locality, a Moldavian colony already existed, which by the end of the 18th century was an independent settlement named Moldavanka. Some local historians consider that the settlement predates Odesa by about thirty years and assert that the locality was founded by Moldavians who came to build the fortress of Yeni Dunia for the Ottomans and eventually settled in the area in the late 1760s, right next to the settlement of Khadjibey, on what later became the Primorsky Boulevard. Another version posits that the settlement appeared after Odesa itself was founded, as a settlement of Moldavians, Greeks, and Albanians fleeing the Ottoman yoke.^[37]

Under Paul I of Russia, construction of Odesa was stopped, Franz de Voland was removed from the project, and José de Ribas was implicated in a plot to assassinate the Emperor. After Paul’s assassination in 1801, the city resumed construction, and used a plan largely from de Voland’s work. It was thus one of the few master planned cities in the Russian Empire. ^[15]: 13

Renaming of the settlement and establishment of sea port

In 1795, Khadjibey was officially renamed with the feminine name «Odessa» after a Greek colony of Odessos (Ancient Greek: Ὀδησσός, in Roman times, Odessus) that supposedly was located in the area. The first census that was conducted in Odesa was in 1797 which accounted for 3,455 people.^[31] Since 1795, the city had its own city magistrate, and since 1796 a city council of six members and the Odesa Commodity Exchange.^[31] In 1801, in Odesa had opened the first commercial bank.^[31] In 1803, the city accounted for 9,000 people.

In their settlement, also known as Novaya Slobodka, the Moldavians owned relatively small plots on which they built village-style houses and cultivated vineyards and gardens. What became Mykhailovsky Square was the center of this settlement and the site of its first Orthodox church, the Church of the Dormition, built in 1821 close to the seashore, as well as of a cemetery. Nearby stood the military barracks and the country houses (dacha) of the city’s wealthy residents, including that of the Duc de Richelieu, appointed by Tzar Alexander I as Governor of Odesa in 1803.^[39] Richelieu played a role during Ottoman plague epidemic which hit Odesa in the autumn 1812.^[40][41] Dismissive of any attempt to forge a compromise between quarantine requirements and free trade, Prince Kuriakin (the Saint Petersburg-based High Commissioner for Sanitation) countermanded Richelieu’s orders.^[42]

In the period from 1795 to 1814, the population of Odesa increased 15 times over and reached almost 20 thousand people. The first city plan was designed by the engineer F. Devollan in the late 18th century.^[7] Colonists of various ethnicities settled mainly in the area of the former colony, outside of the official boundaries, and as a consequence, in the first third of the 19th century, Moldavanka emerged as the dominant settlement. After planning by the official architects who designed buildings in Odesa’s central district, such as the Italians Francesco Carlo Boffo and Giovanni Torricelli, Moldovanka was included in the general city plan, though the original grid-like plan of Moldovankan streets, lanes and squares remained unchanged.^[37]

The new city quickly became a major success although initially it received little state funding and privileges.^[43] Its early growth owed much to the work of the Duc de Richelieu, who served as the city’s governor between 1803 and 1814. Having fled the French Revolution, he had served in Catherine’s army against the Turks. He is credited with designing the city and organizing its amenities and infrastructure, and is considered^{[by whom?]} one of the founding fathers of Odesa, together with another Frenchman, Count Andrault de Langeron, who succeeded him in office.

Richelieu is commemorated by a bronze statue, unveiled in 1828 to a design by Ivan Martos. His contributions to the city are mentioned by Mark Twain in his travelogue Innocents Abroad: «I mention this statue and this stairway because they have their story. Richelieu founded Odessa – watched over it with paternal care – labored with a fertile brain and a wise understanding for its best interests – spent his fortune freely to the same end – endowed it with a sound prosperity, and one which will yet make it one of the great cities of the Old World».

In 1819, Odesa became a free port, a status it retained until 1859. Odesa became home to an extremely diverse population of Albanians, Armenians, Azeris, Bulgarians, Crimean Tatars, Frenchmen, Germans (including Mennonites), Greeks, Italians, Jews, Poles, Romanians, Russians, Turks, Ukrainians, and traders representing many other nationalities (hence numerous «ethnic» names on the city’s map, for example Frantsuzky (French) and Italiansky (Italian) Boulevards, Grecheskaya (Greek), Yevreyskaya (Jewish), Arnautskaya (Albanian) Streets).

The Filiki Eteria, a Greek freemasonry-style society which was to play an important role in the Greek war of independence, was founded in Odesa in 1814 before relocating to Constantinople in 1818. Odesa’s cosmopolitan nature was documented by the great Russian poet Alexander Pushkin, who lived in internal exile in Odesa between 1823 and 1824. In his letters he wrote that Odesa was a city where «the air is filled with all Europe, French is spoken and there are European papers and magazines to read».

Odesa’s growth was interrupted by the Crimean War of 1853–1856, during which it was bombarded by British and Imperial French naval forces.^[44] It soon recovered and the growth in trade made Odesa Russia’s largest grain-exporting port. In 1866, the city was linked by rail with Kyiv and Kharkiv as well as with Iaşi in Romania.

The city became the home of a large Jewish community during the 19th century, and by 1897 Jews were estimated to comprise some 37% of the population. The community, however, was repeatedly subjected to anti-Semitism and anti-Jewish agitation from almost all Christian segments of the population.^[45] Pogroms were carried out in 1821, 1859, 1871, 1881 and 1905. Many Odesan Jews fled abroad after 1882, particularly to the Ottoman region that became Palestine, and the city became an important base of support for Zionism.

Beginnings of revolution

In 1905, Odesa was the site of a workers’ uprising supported by the crew of the Russian battleship Potemkin and the Menshevik’s Iskra. Sergei Eisenstein’s famous motion picture The Battleship Potemkin commemorated the uprising and included a scene where hundreds of Odesan citizens were murdered on the great stone staircase (now popularly known as the «Potemkin Steps»), in one of the most famous scenes in motion picture history. At the top of the steps, which lead down to the port, stands a statue of the Duc de Richelieu.^[46]

The actual massacre took place in streets nearby, not on the steps themselves, but the film caused many to visit Odesa to see the site of the «slaughter». The «Odesa Steps» continue to be a tourist attraction in Odesa. The film was made at Odesa’s Cinema Factory, one of the oldest cinema studios in the former Soviet Union.^[46]

Following the Bolshevik Revolution in 1917 during Ukrainian-Soviet War, Odesa saw two Bolshevik armed insurgencies, the second of which succeeded in establishing their control over the city; for the following months the city became a center of the Odesa Soviet Republic. After signing of the Brest-Litovsk Treaty all Bolshevik forces were driven out by 13 March 1918 by the combined armed forces of the Austro-Hungarian Army, providing support to the Ukrainian People’s Republic.^[46]

With the end of the World War I and withdrawal of armies of Central Powers, the Soviet forces fought for control over the country with the army of the Ukrainian People’s Republic. A few months later the city was occupied by the French Army and the Greek Army that supported the Russian White Army in its struggle with the Bolsheviks. The Ukrainian general Nykyfor Hryhoriv who sided with Bolsheviks managed to drive the Triple Entente forces out of the city, but Odesa was soon retaken by the Russian White Army. By 1920 the Soviet Red Army managed to overpower both the Ukrainian and Russian White Army and secure the city.

The people of Odesa suffered badly from a famine that resulted from the Russian Civil War in 1921–1922 due to the Soviet policies of prodrazverstka.

World War II

During World War II, Odesa was attacked by Romanian and German troops in August 1941. The defense of Odesa started on 5 August 1941 and lasted for 73 days. The defense was organized on three lines with emplacements consisting of trenches, anti-tank ditches and pillboxes. The first line was 80 kilometres (50 miles) long and situated some 25 to 30 kilometres (16 to 19 miles) from the city. The second and main line of defense was situated 6 to 8 kilometres (3.7 to 5.0 miles) from the city and was about 30 kilometres (19 miles) long. The third and last line of defense was organized inside the city itself. Lyudmila Pavlichenko, the famous female sniper, took part in the battle for Odesa. Her first two kills were effected near Belyayevka using a Mosin-Nagant bolt-action rifle with a P.E. 4-power scope. She recorded 187 confirmed kills during the defense of Odesa. Pavlichenko’s confirmed kills during World War II totaled 309 (including 36 enemy snipers).

The city fell to the Axis on 16 October 1941,^[47] and it was henceforth subject to Romanian administration. By that time, the Soviet authorities had been able to evacuate 200,000 people as well as weaponry and industrial equipment.^[48] A day later, Odesa was made the capital of Transnistria.^[49] Partisan fighting continued, however, in the city’s catacombs.

Following the siege, and the Axis occupation, approximately 25,000 Odesans were murdered in the outskirts of the city and over 35,000 deported; this came to be known as the Odesa massacre. Most of the atrocities were committed during the first six months of the occupation which officially began on 17 October 1941, when 80% of the 210,000 Jews in the region were killed,^[50] compared to Jews in Romania proper where the majority survived.^[51] After the Nazi forces began to lose ground on the Eastern Front, the Romanian administration changed its policy, refusing to deport the remaining Jewish population to extermination camps in German occupied Poland, and allowing Jews to work as hired labourers. As a result, despite the events of 1941, the survival of the Jewish population in this area was higher than in other areas of occupied eastern Europe.^[50]

A Soviet medal, «For the Defence of Odessa», was established on 22 December 1942. Approximately 38,000 medals were awarded to servicemen of the Soviet Army, Navy, Ministry of Internal Affairs, and civil citizens who took part in the city’s defense.^{[citation needed]} It was one of the first four Soviet cities to be awarded the title of «Hero City» in 1945. (These others were Leningrad, Stalingrad, and Sevastopol).

The city suffered severe damage and sustained many casualties over the course of the war. Many parts of Odesa were damaged during both its siege and recapture on 10 April 1944, when the city was finally liberated by the Red Army. Some of the Odesans had a more favourable view of the Romanian occupation, in contrast with the Soviet official view that the period was exclusively a time of hardship, deprivation, oppression and suffering – claims embodied in public monuments and disseminated through the media to this day.^[52] Subsequent Soviet policies imprisoned and executed numerous Odesans (and deported most of the German population) on account of collaboration with the occupiers.^[53]

• 

  Postage stamp of the USSR 1965 “Hero-City Odessa 1941-1945”

• 

  Obverse of the Soviet campaign medal «For the Defence of Odessa»

• 

  Reverse of the Soviet campaign medal «For the Defence of Odessa»; inscription reads “For our Soviet homeland”

• 

  Certificate «For taking part in the heroic defense of Odessa» Logvinov Petr Leontievich was awarded the Medal for the Defense of Odesa.

Postwar Soviet period

During the 1960s and 1970s, the city grew. Nevertheless, the majority of Odesa’s Jews emigrated to Israel, the United States and other Western countries between the 1970s and 1990s.^{[citation needed]} Many ended up in the Brooklyn neighborhood of Brighton Beach, sometimes known as «Little Odesa». Domestic migration of the Odesan middle and upper classes to Moscow and Leningrad, cities that offered even greater opportunities for career advancement, also occurred on a large scale. Despite this, the city grew rapidly by filling the void of those left with new migrants from rural Ukraine and industrial professionals invited from all over the Soviet Union.

As a part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic, the city preserved and somewhat reinforced its unique cosmopolitan mix of Russian/Ukrainian/Jewish culture and a predominantly Russophone environment with the uniquely accented dialect of Russian spoken in the city. The city’s unique identity has been formed largely thanks to its varied demography; all the city’s communities have influenced aspects of Odesan life in some way or form.

Independence of Ukraine

In the 1991 Ukrainian independence referendum 85.38% of Odessa Oblast voted for independence.^[54]

Odesa is a city of more than 1 million people. The city’s industries include shipbuilding, oil refining, chemicals, metalworking, and food processing. Odesa is also a Ukrainian naval base and home to a fishing fleet. It is known for its large outdoor market – the Seventh-Kilometer Market, the largest of its kind in Europe.

Odesa was a contender for hosting Euro 2012 football matches in, but lost the competition to other cities in Ukraine.^[55]

The city saw violence in the 2014 pro-Russian conflict in Ukraine during the 2014 Odesa clashes. The 2 May 2014 Odesa clashes between pro-Ukrainian and pro-Russian protestors killed 42 people. Four were killed during the protests, and at least 32 trade unionists were killed after a trade union building was set on fire after Molotov cocktails exchange between sides.^[56][57] Polls conducted from September to December 2014 found no support for joining Russia.^[58]

Odesa was struck by three bomb blasts in December 2014, one of which killed one person (the injuries sustained by the victim indicated that he had dealt with explosives).^[59][60] Internal Affairs Ministry advisor Zorian Shkiryak said on 25 December that Odesa and Kharkiv had become «cities which are being used to escalate tensions» in Ukraine. Shkiryak said that he suspected that these cities were singled out because of their «geographic position».^[59] On 5 January 2015 the city’s Euromaidan Coordination Center and a cargo train car were (non-lethally) bombed.^[61]

In the 2022 Russian invasion of Ukraine, the city faced some Russian attack, though as of March 21 it had not yet been the site of large-scale ground combat.^[62] On April 23, 2022, Russian troops bombarded Odesa with cruise missiles. They destroyed both the city’s military infrastructure and residential buildings, killing eight people (including a three-month-old baby) and wounding another eighteen people.^[63][64] In addition, the Russians destroyed more than 1,000 m² of the territory of the cemetery.^[65] The city suffered further aerial attacks on regional infrastructure facilities in October 2022, cutting off power to 10,500 households and injuring three people.^[66]

Geography

Location

Odesa is situated (46°28′N 30°44′E / 46.467°N 30.733°E) on terraced hills overlooking a small harbor on the Black Sea in the Gulf of Odesa, approximately 31 km (19 mi) north of the estuary of the Dniester river and some 443 km (275 mi) south of the Ukrainian capital Kyiv. The average elevation at which the city is located is around 50 metres (160 feet). The maximum is 65 metres (213 feet) and minimum (on the coast) amounts to 4.2 metres (13.8 feet) above sea level. The city currently covers a territory of 162.42 km² (63 sq mi).^[67]

The population density for which is around 6,139 persons/km². Sources of running water in the city include the Dniester River, from which water is taken and then purified at a processing plant just outside the city. Being located in the south of Ukraine, the topography of the area surrounding the city is typically flat and there are no large mountains or hills for many kilometres around. Flora is of the deciduous variety and Odesa is known for its tree-lined avenues which, in the late 19th and early 20th centuries, made the city a favourite year-round retreat for the Russian aristocracy.^{[citation needed]}

The city’s location on the coast of the Black Sea has also helped to create a booming tourist industry in Odesa.^{[citation needed]} The city’s Arkadia beach has long been a favourite place for relaxation, both for the city’s inhabitants and its visitors.^{[citation needed]} This is a large sandy beach which is located to the south of the city centre. Odesa’s many sandy beaches are considered to be quite unique in Ukraine,^{[citation needed]} as the country’s southern coast (particularly in the Crimea) tends to be a location in which the formation of stoney and pebble beaches has proliferated.

The coastal cliffs adjacent to the city are home to frequent landslides, resulting in a typical change of landscape along the Black Sea. Due to the fluctuating slopes of land, city planners are responsible for monitoring the stability of such areas, and for preserving potentially threatened building and other structures of the city above sea level near water.^[68] Also a potential danger to the infrastructure and architecture of the city is the presence of multiple openings underground. These cavities can cause buildings to collapse, resulting in a loss of money and business.^{[citation needed]} Due to the effects of climate and weather on sedimentary rocks beneath the city, the result is instability under some buildings’ foundations.

Climate

Odesa has a hot-summer humid continental climate (Dfa, using the 0 °C [32 °F] isotherm), bordering a cold semi-arid (BSk) as well as a humid subtropical climate (Cfa). This has, over the past few centuries, aided the city greatly in creating conditions necessary for the development of summer tourism. During the tsarist era, Odesa’s climate was considered to be beneficial for the body, and thus many wealthy but sickly persons were sent to the city in order to relax and recuperate. This resulted in the development of spa culture and the establishment of a number of luxury hotels in the city. The average annual temperature of the sea is 13–14 °C (55–57 °F). Seasonal sea temperatures range from an average of 6 °C (43 °F) from January to March, to 23 °C (73 °F) in August. Typically, for a total of 4 months – from June to September – the average sea temperature in the Gulf of Odesa and the city’s bay area exceeds 20 °C (68 °F).^[69]

The city typically experiences dry, cold winters, which are relatively mild when compared to most of Ukraine, as they’re marked by temperatures which rarely fall below −10 °C (14 °F). Summers see an increased level of precipitation, and the city often experiences warm weather with temperatures often reaching into the high 20s and low 30s C. Snow cover is often light or moderate, due to its location on the northern coast of the Black Sea, and municipal services rarely experience the problems that can often be found in other, more northern, Ukrainian cities. The city hardly ever faces the phenomenon of sea-freezing.

Demographics

The peculiarity of the ethnic composition of the population of Odesa region is its multinationality. In the 2001 census, Ukrainians made up 62 percent of the Odesa region’s inhabitants, Russian 29 percent, Bulgarians 6.1 percent, Moldovans 5 percent, Gagauz 1.1 percent, Jews 0.6 percent, Belarusians 0.5 percent, Armenians 0.3 percent, Gypsies 0.2 percent, Poles, Germans, Georgians, Azerbaijanis, Tartars, Greeks, Albanians and Arabs each 0.1 percent, and 1.9 percent other nationalities.
^[72]

Historical population

Historical population

Year	Pop.	±% p.a.
1795	2,349	—
1800	6,000	+20.63%
1802	9,000	+22.47%
1813	35,000	+13.14%
1829	52,000	+2.51%
1832	60,000	+4.89%
1844	77,800	+2.19%
1858	104,200	+2.11%
1863	118,900	+2.67%
1873	193,513	+4.99%
1880	217,000	+1.65%
1885	240,600	+2.09%
1891	297,600	+3.61%
1897	403,815	+5.22%
1907	449,700	+1.08%
1910	506,000	+4.01%
1912	635,000	+12.02%
1914	481,500	−12.92%
1920	454,200	−0.97%
1925	325,354	−6.45%
1936	534,000	+4.61%
1939	601,651	+4.06%
1956	607,000	+0.05%
1959	667,182	+3.20%
1964	721,000	+1.56%
1970	892,000	+3.61%
1981	1,072,000	+1.69%
1989	1,115,371	+0.50%
1991	1,100,700	−0.66%
1998	1,027,600	−0.98%
2001	1,029,049	+0.05%
2008	994,739	−0.48%
2013	1,014,900	+0.40%
2018	1,011,494	−0.07%
2019	1,013,159	+0.16%
at[73][74][75][76][77]

A 2015 study by the International Republican Institute found that 68% of Odesa was ethnic Ukrainian, and 25% ethnic Russian.^[78]

According to the Seventh Annual Ukrainian Municipal Survey, 96% of the residents of Odesa spoke some Russian at home and 29% spoke some Ukrainian at home (overlap due to bilingually). Ukrainian is gaining in popularity: in 2021, the share of residents speaking some Ukrainian at home has increased almost 5 times from 6% in 2015 to 29% in 2021.^[79][78]

Odesa oblast is also home to a number of other nationalities and minority ethnic groups, including Albanians, Armenians, Azeris, Crimean Tatars, Bulgarians, Georgians, Greeks, Jews, Poles, Romanians, Turks, among others.^[72] Up until the early 1940s the city had a large Jewish population. As the result of mass deportation to extermination camps during the Second World War, the city’s Jewish population declined considerably. Since the 1970s, the majority of the remaining Jewish population emigrated to Israel and other countries, shrinking the Jewish community.

Through most of the 19th century and until the mid 20th century, the largest ethnic group in Odesa was Russians, with the second largest ethnic group being Jews.^[80]

Historical ethnic and national composition

Government and administrative divisions

Whilst Odesa is the administrative centre of Odesa Raion and Odesa Oblast, the city is also the main constituent of the Odesa Municipality.

The city of Odesa is governed by a mayor and city council which work cooperatively to ensure the smooth-running of the city and procure its municipal bylaws. The city’s budget is also controlled by the administration.

The mayoralty^[86] plays the role of the executive in the city’s municipal administration. Above all comes the mayor, who is elected, by the city’s electorate, for five years in a direct election. 2015 Mayoral election of Odesa Hennadii Trukhanov was reelected in the first round of the election with 52,9% of the vote.^[87] Trukhanov was again reelected in the second round of the 2020 Mayoral election of Odesa when 54.28% of the voters voted for him.^[1]

There are five deputy mayors, each of which is responsible for a certain particular part of the city’s public policy.

The City Council^[88] of the city makes up the administration’s legislative branch, thus effectively making it a city ‘parliament’ or rada. The municipal council is made up of 120 elected members,^[89] who are each elected to represent a certain district of the city for a four-year term. The current council is the fifth in the city’s modern history, and was elected in January 2011. In the regular meetings of the municipal council, problems facing the city are discussed, and annually the city’s budget is drawn up. The council has seventeen standing commissions^[90] which play an important role in controlling the finances and trading practices of the city and its merchants.

The territory of Odesa is divided into four administrative raions (districts):

• Kyivskyi Raion
• Malynovskyi Raion
• Prymorskyi Raion
• Suvorovskyi Raion

In addition, every raion has its own administration, subordinate to the Odesa City council, and with limited responsibilities.

Cityscape

Many of Odesa’s buildings have, rather uniquely for a Ukrainian city, been influenced by the Mediterranean style of classical architecture. This is particularly noticeable in buildings built by architects such as the Italian Francesco Boffo, who in early 19th-century built a palace and colonnade for the Governor of Odesa, Prince Mikhail Vorontsov, the Potocki Palace and many other public buildings.

In 1887 one of the city’s most well known architectural monuments was completed – the theatre, which still hosts a range of performances to this day; it is widely regarded as one of the world’s finest opera houses. The first opera house was opened in 1810 and destroyed by fire in 1873. The modern building was constructed by Fellner and Helmer in neo-baroque; its luxurious hall was built in the rococo style. It is said that thanks to its unique acoustics even a whisper from the stage can be heard in any part of the hall. The theatre was projected along the lines of Dresden’s Semperoper built in 1878, with its nontraditional foyer following the curvatures of the auditorium; the building’s most recent renovation was completed in 2007.^[91]

Odesa’s most iconic symbol, the Potemkin Stairs, is a vast staircase that conjures an illusion so that those at the top only see a series of large steps, while at the bottom all the steps appear to merge into one pyramid-shaped mass. The original 200 steps (now reduced to 192) were designed by Italian architect Francesco Boffo and built between 1837 and 1841. The steps were made famous by Sergei Eisenstein in his film, Battleship Potemkin.

Most of the city’s 19th-century houses were built of limestone mined nearby. Abandoned mines were later used and broadened by local smugglers. This created a gigantic complicated labyrinth of tunnels beneath Odesa, known as the Odesa catacombs. During World War II, the catacombs served as a hiding place for partisans and natural shelter for civilians, who were escaping air plane bombing.

Derybasivska Street, an attractive pedestrian avenue named after José de Ribas, the Spanish-born founder of Odesa and decorated Russian Navy Admiral from the Russo-Turkish War, is famous by its unique character and architecture.^{[citation needed]} During the summer it is common to find large crowds of people leisurely sitting and talking on the outdoor terraces of numerous cafés, bars and restaurants, or simply enjoying a walk along the cobblestone street, which is not open to vehicular traffic and is kept shaded by the linden trees which line its route.^[92] A similar streetscape can also be found in that of Primorsky Bulvar, a grand thoroughfare which runs along the edge of the plateau upon which the city is situated, and where many of the city’s most imposing buildings are to be found.

As one of the biggest on the Black Sea, Odesa’s port is busy all year round. The Odesa Sea Port is located on an artificial stretch of Black Sea coast, along with the north-western part of the Gulf of Odesa. The total shoreline length of Odesa’s sea port is around 7.23 kilometres (4.49 mi). The port, which includes an oil refinery, container handling facility, passenger area and numerous areas for handling dry cargo, is lucky in that its work does not depend on seasonal weather; the harbour itself is defended from the elements by breakwaters. The port is able to handle up to 14 million tons of cargo and about 24 million tons of oil products annually, whilst its passenger terminals can cater for around 4 million passengers a year at full capacity.^[93]

In late 2022 one of the city’s former central landmarks, the monument to the founders of Odesa with its statue of Catherine the Great, was dismantled and temporarily moved to the Odesa Fine Arts Museum.^[94]

Parks and gardens

There are a number of public parks and gardens in Odesa, among these are the Preobrazhensky, Gorky and Victory parks, the latter of which is an arboretum. The city is also home to a university botanical garden, which recently celebrated its 200th anniversary, and a number of other smaller gardens.

The City Garden, or Gorodskoy Sad, is perhaps the most famous of Odesa’s gardens. Laid out in 1803 by Felix De Ribas (brother of the founder of Odesa, José de Ribas) on a plot of urban land he owned, the garden is located right in the heart of the city. When Felix decided that he was no longer able to provide enough money for the garden’s upkeep, he decided to present it to the people of Odesa in 1806.^[95]

The garden is home to a bandstand and is the traditional location for outdoor theater in the summertime. Numerous sculptures can also be found within the grounds as well as a musical fountain, the waters of which are computer controlled to coordinate with the musical melody being played.

Odesa’s largest park, Shevchenko Park (previously Alexander Park), was founded in 1875, during a visit to the city by Emperor Alexander II. The park covers an area of around 700 by 900 metres (2,300 by 3,000 feet) and is located near the centre of the city, on the side closest to the sea. Within the park there are a variety of cultural and entertainment facilities, and wide pedestrian avenues.

In the center of the park is the local top-flight football team’s Chornomorets Stadium, the Alexander Column and municipal observatory. The Baryatinsky Bulvar is popular for its route, which starts at the park’s gate before winding its way along the edge of the coastal plateau. There are a number of monuments and memorials in the park, one of which is dedicated to the park’s namesake, the Ukrainian national poet Taras Shevchenko.

• 

  The city’s Preobrazhensky Park surrounds its cathedral

• 

  The Londonskaya Hotel, on Odesa’s magnificent Primorsky Bulvar, is one of the city’s landmark buildings

• 

Education

Odesa is home to several universities and other institutions of higher education. The city’s best-known and most prestigious university is the Odesa ‘I.I. Mechnykov’ National University. This university is the oldest in the city and was first founded by an edict of Tsar Alexander II of Russia in 1865 as the Imperial Novorossian University. Since then the university has developed to become one of modern Ukraine’s leading research and teaching universities, with staff of around 1,800 and total of thirteen academic faculties. Other than the National University, the city is also home to the 1921-inaugurated Odesa National Economic University, the Odesa National Medical University (founded 1900), the 1918-founded Odesa National Polytechnic University.

In addition to these universities, the city is home to the National University «Odesa Law Academy», the National Academy of Telecommunications, the Odesa State Environmental University and the Odesa National Maritime Academy. The last of these institutions is a highly specialised and prestigious establishment for the preparation and training of merchant mariners which sees around 1,000 newly qualified officer cadets graduate each year and take up employment in the merchant marines of numerous countries around the world. The South Ukrainian National Pedagogical University is also based in the city, this is one of the largest institutions for the preparation of educational specialists in Ukraine and is recognised as one of the country’s finest of such universities.^{[citation needed]}

In addition to all the state-run universities mentioned above, Odesa is also home to many private educational institutes and academies which offer highly specified courses in a range of different subjects.

With regard to primary and secondary education, Odesa has many schools catering for all ages from kindergarten through to lyceum (final secondary school level) age. Most of these schools are state-owned and operated, and all schools have to be state-accredited in order to teach children.

Culture

Museums, art and music

Fine Arts museum is the biggest art gallery in the city, which collection includes canvas mostly of Russian painters from 17th-21st centuries, icon collection and modern art. The Odesa Museum of Western and Eastern Art is big art museum; it has large European collections from the 16–20th centuries along with the art from the East on display. There are paintings from Caravaggio, Mignard, Hals, Teniers and Del Piombo.^[96]

Of note is Odesa’s Alexander Pushkin Museum, which is dedicated to detailing the short time Pushkin spent in exile in Odesa, a period during which he continued to write.^[97] The poet also has a city street named after him, as well as a statue.^[96] Other museums in the city include the Odesa Archeological Museum, which is housed in a neoclassical building, the Odesa Numismatics Museum, the Odesa Museum of the Regional History, Museum of Heroic Defense of Odesa (411th Battery).

Among the city’s public sculptures, two sets of Medici lions can be noted, at the Vorontsov Palace^[98] as well as the Starosinnyi Garden.^[99]

Jacob Adler, the major star of the Yiddish theatre in New York and father of the actor, director and teacher Stella Adler, was born and spent his youth in Odesa. The most popular Russian show business people from Odesa are Yakov Smirnoff (comedian), Mikhail Zhvanetsky (legendary humorist writer, who began his career as a port engineer) and Roman Kartsev (comedian). Zhvanetsky’s and Kartsev’s success in the 1970s, along with Odesa’s KVN team, contributed to Odesa’s established status as «capital of Soviet humor», culminating in the annual Humoryna festival, carried out around the beginning of April.

Odesa was also the home of the late Armenian painter Sarkis Ordyan (1918–2003), the Ukrainian painter Mickola Vorokhta and the Greek philologist, author and promoter of Demotic Greek Ioannis Psycharis (1854–1929). Yuri Siritsov, bass player of the Israeli Metal band PallaneX is originally from Odesa. Igor Glazer Production Manager Baruch Agadati (1895–1976), the Israeli classical ballet dancer, choreographer, painter, and film producer and director grew up in Odesa, as did Israeli artist and author Nachum Gutman (1898–1980). Israeli painter Avigdor Stematsky (1908–89) was born in Odesa.

Odesa produced one of the founders of the Soviet violin school, Pyotr Stolyarsky. It has also produced many musicians, including the violinists Nathan Milstein, David Oistrakh and Igor Oistrakh, Boris Goldstein, Zakhar Bron and pianists Sviatoslav Richter, Benno Moiseiwitsch, Vladimir de Pachmann, Shura Cherkassky, Emil Gilels, Maria Grinberg, Simon Barere, Leo Podolsky and Yakov Zak. (Note: Richter studied in Odesa but was not born there.)

The Odesa International Film Festival is also held in this city annually since 2010.

Literature

Poet Anna Akhmatova was born in Bolshoy Fontan near Odesa,^[100] however her further work was not connected with the city and its literary tradition. Odesa has produced many writers, including Isaac Babel, whose series of short stories, Odessa Tales, are set in the city. Other Odesans are the duo Ilf and Petrov—authors of The Twelve Chairs, and Yuri Olesha, author of «The Three Fat Men». Vera Inber, a poet and writer, as well as the poet and journalist Margarita Aliger, were both born in Odesa. The Italian writer, Slavist and anti-fascist dissident Leone Ginzburg was born in Odesa into a Jewish family, and then went to Italy where he grew up and lived.

One of the most prominent pre-war Soviet writers, Valentin Kataev, was born here and began his writing career as early as high school (gymnasia). Before moving to Moscow in 1922, he made quite a few acquaintances here, including Yury Olesha and Ilya Ilf (Ilf’s co-author Petrov was in fact Kataev’s brother, Petrov being his pen-name). Kataev became a benefactor for these young authors, who would become some of the most talented and popular Russian writers of this period. In 1955 Kataev became the first chief editor of the Youth (Russian: Юность, Yunost’), one of the leading literature magazines of the Ottepel of the 1950s and 1960s.^{[citation needed]}

These authors and comedians played a great role in establishing the «Odesa myth» in the Soviet Union. Odesans were and are viewed in the ethnic stereotype as sharp-witted, street-wise and eternally optimistic.^{[citation needed]} These qualities are reflected in the «Odesa dialect», which borrows chiefly from the characteristic speech of the Odesan Jews, and is enriched by a plethora of influences common for the port city.^[101]

The «Odessite speech» became a staple of the «Soviet Jew» depicted in a multitude of jokes and comedy acts, in which a Jewish adherent served as a wise and subtle dissenter and opportunist, always pursuing his own well-being, but unwittingly pointing out the flaws and absurdities of the Soviet regime. The Odesan Jew in the jokes always «came out clean» and was, in the end, a lovable character – unlike some of other jocular nation stereotypes such as The Chukcha, The Ukrainian, The Estonian or The American.^[101]

Resorts and health care

Odesa is a popular tourist destination, with many therapeutic resorts in and around the city. The city’s Filatov Institute of Eye Diseases & Tissue Therapy is one of the world’s leading ophthalmology clinics.

Celebrations and holidays

April Fools’ Day, held annually on 1 April, is one of the most celebrated festivals in the city. Practical joking is a central theme throughout, and Odesans dress in unique, colorful attire to express their spontaneous and comedic selves. The tradition has been celebrated since the early 1970s, when the humor of Ukraine’s citizens were drawn to television and the media, further developing into a mass festival. Large amounts of money are made from the festivities, supporting Odesa’s local entertainers and shops.^[102]

Notable Odesans

Pyotr Schmidt (1867–1906) (better known as «Lieutenant Schmidt»), one of the leaders of the Sevastopol uprising, was born in Odesa.

Ze’ev Jabotinsky (1880–1940), was born in Odesa, and largely developed his version of Zionism there in the early 1920s.^[103] A Marshal of the Soviet Union, Rodion Malinovsky (1898–1967), a military commander in World War II and Defense Minister of the Soviet Union, was born in Odesa, whilst renowned Nazi hunter Simon Wiesenthal (1908–2005) lived in the city in 1934/1935.

Sidney Reilly (ca.1873–1925), who was employed by William Melville (1850–1918) as one of the first spies of the British Secret Service Bureau, was a native Odesan. Another intelligence agent from Odesa was Genrikh Lyushkov (1900–1945), who joined the Odesa Cheka in 1920 and reached two-star rank in the NKVD before fleeing to Japanese-occupied Manchuria in 1938 to avoid being murdered.

The composer Jacob Weinberg (1879–1956) was born in Odesa. He composed over 135 works and was the founder of the Jewish National Conservatory in Jerusalem before immigrating to the U.S. where he became «an influential voice in the promotion of American Jewish music».^[104]

Valeria Lukyanova (born 1985), a girl from Odesa who looks very similar to a Barbie doll, has received attention on the Internet and from the media for her doll-like appearance.^[105]

Mikhail Zhvanetsky (1934–2020), writer, satirist and performer best known for his shows targeting different aspects of the Soviet and post-Soviet everyday life, was born in Odesa.

VitaliV (Vitali Vinogradov) (born 1957), an artist and sculptor based in London since 1989, was born in Odesa.^[106]

Kostyantyn Mykolayovych Bocharov (born 1997), better known by his stage name Mélovin is a native of Odesa. He is best known for winning season six of X-Factor Ukraine and for representing Ukraine in the Eurovision Song Contest 2018, singing the song «Under the Ladder».

Yaakov Dori (1899–1973), the first Chief of Staff of the Israel Defense Forces, and President of the Technion – Israel Institute of Technology, was born in Odesa, as was Israel Dostrovsky (1918–2010), Israeli physical chemist who was the fifth president of the Weizmann Institute of Science.

Yuriy Bazhal (born 1950), Ukrainian scientist, professor, academic.^[107]

Janka Bryl (1917 – 2006), Belarusian writer, was born in Odesa.^[108]

Vladimir de Pachmann (1848–1933) a pianist of Russian-German ethnicity noted for performing the works of Chopin, was from Odesa.^[109] Emil Grigoryevich Gilels (1916–1985), widely regarded as one of the greatest pianists of all time, was born in Odesa.

Stasys Pundzevičius (1893–1980), Chief of the Lithuanian Air Force in the interwar Lithuania, was born in Odesa.

Economy

Odesa’s economy largely stems from its traditional role as a port city. The nearly ice-free port lies near the mouths of the Dnieper, the Southern Bug, the Dniester and the Danube rivers, which provide good links to the hinterland.^[110]
During the Soviet period (until 1991) the city functioned as the USSR’s largest trading port; it continues in a similar role as independent Ukraine’s busiest international port. The port complex contains an oil and gas transfer and storage facility, a cargo-handling area and a large passenger port. In 2007 the Port of Odesa handled 31,368,000 tonnes of cargo.^[111][112]

The port of Odesa is one of the Ukrainian Navy’s most important bases on the Black Sea. Rail transport is an important sector of the economy in Odesa – largely due to the role it plays in delivering goods and imports to and from the city’s port. The Container Terminal Odesa (CTO) in the port is the largest container terminal in Ukraine. It has been operated by the Hamburg-based HHLA Group since 2001 and, in addition to containers, also handles bulk goods, general cargo and project cargo. This means that Odesa is networked with the ports of Hamburg, Muuga and Trieste via the logistics group HHLA.^[113][114]

Industrial enterprises located in and around the city include those dedicated to fuel refinement, machine building, metallurgy, and other types of light industry such as food preparation, timber plants and chemical industry. Agriculture is a relatively important sector in the territories surrounding the city. The Seventh-Kilometer Market is a major commercial complex on the outskirts of the city where private traders now operate one of the largest market complexes in Eastern Europe.^[115] The market has roughly 6,000 traders and an estimated 150,000 customers per day.

Daily sales, according to the Ukrainian periodical Dzerkalo Tyzhnia, were believed to be as high as US$20 million in 2004. With a staff of 1,200 (mostly guards and janitors), the market is also the region’s largest employer. It is owned by local land and agriculture tycoon Viktor A. Dobrianskyi and three partners of his. Tavria-V is the most popular retail chain in Odesa. Key areas of business include: retail, wholesale, catering, production, construction and development, private label. Consumer recognition is mainly attributed^{[by whom?]} to the high level of service and the quality of services. Tavria-V is the biggest private company and the biggest tax payer.

Deribasivska Street is one of the city’s most important commercial streets, hosting many of the city’s boutiques and higher-end shops. In addition to this there are a number of large commercial shopping centres in the city. The 19th-century shopping gallery Passage was, for a long time, the city’s most upscale shopping district, and remains to this day an important landmark of Odesa.

The tourism sector is of great importance to Odesa, which is currently^[when?] the second most-visited Ukrainian city.^[116] In 2003 this sector recorded a total revenue of 189.2 million UAH. Other sectors of the city’s economy include the banking sector: the city hosts a branch of the National Bank of Ukraine. Imexbank, one of Ukraine’s largest commercial banks, was based in the city, however on May 27, 2015, the Deposit Guarantee Fund of Ukraine made a decision to liquidate the bank.

Foreign business ventures have thrived in the area, as since 1 January 2000, much of the city and its surrounding area has been declared^{[by whom?]} a free economic zone – this has aided the foundation of foreign companies’ and corporations’ Ukrainian divisions and allowed them to more easily invest in the Ukrainian manufacturing and service sectors. To date a number of Japanese and Chinese companies, as well as a host of European enterprises, have invested in the development of the free economic zone, to this end private investors in the city have invested a great deal of money into the provision of quality office real estate and modern manufacturing facilities such as warehouses and plant complexes.

Odesa also has a well-developed IT industry with large number of IT outsourcing companies and IT product startups. Among most famous startups is Looksery^[117] and AI Factory both developed in Odesa and acquired by Snap inc.^[118]

• 

  Odesa’s port is Ukraine’s busiest. The harbour remains accessible all year round and serves as a vital import/export channel for the Ukrainian economy.

• 

  The Passage galleries, one of the city’s landmarks.

Scientists

A number of scientists have lived and worked in Odesa. They include: Illya Mechnikov (Nobel Prize in Medicine 1908),^[119] Igor Tamm (Nobel Prize in Physics 1958), Selman Waksman (Nobel Prize in Medicine 1952), Dmitri Mendeleev, Nikolay Pirogov, Ivan Sechenov, Vladimir Filatov, Nikolay Umov, Leonid Mandelstam, Aleksandr Lyapunov, Mark Krein, Alexander Smakula, Waldemar Haffkine, Valentin Glushko, Israel Dostrovsky, Catherine Chamié, and George Gamow.^[120]

Transport

Maritime transport

Odesa is a major maritime-transport hub that includes several ports including Port of Odesa, Port of Chornomorsk (ferry, freight), Yuzhne (freight only). The Port of Odesa became a provisional headquarters for the Ukrainian Navy, following the Russian occupation of Crimea in 2014. Before the fall of the Soviet Union, the Port of Odesa harbored the major Soviet cruise line Black Sea Shipping Company.

Passenger ships and ferries connect Odesa with Istanbul, Haifa and Varna, whilst river cruises can occasionally be booked for travel up the Dnieper River to cities such as Kherson, Dnipro and Kyiv.

Roads and automotive transport

The first car in the Russian Empire, a Mercedes-Benz belonging to V. Navrotsky, came to Odesa from France in 1891.^{[citation needed]} He was a popular city publisher of the newspaper Odesskii listok («Odesa leaf»).

Odesa is linked to the Ukrainian capital, Kyiv, by the M05 Highway, a high quality multi-lane road which is set to be re-designated, after further reconstructive works, as an ‘Avtomagistral’ (motorway) in the near future. Other routes of national significance, passing through Odesa, include the M16 Highway to Moldova, M15 to Izmail and Romania, and the M14 which runs from Odesa, through Mykolaiv and Kherson to Ukraine’s eastern border with Russia. The M14 is of particular importance to Odesa’s maritime and shipbuilding industries as it links the city with Ukraine’s other large deep water port Mariupol which is located in the south east of the country.

Odesa also has a well-developed system of inter-urban municipal roads and minor beltways. However, the city is still lacking an extra-urban bypass for transit traffic which does not wish to proceed through the city centre.

Intercity bus services are available from Odesa to many cities in Russia (Moscow, Rostov-on-Don, Krasnodar, Pyatigorsk), Germany (Berlin, Hamburg and Munich), Greece (Thessaloniki and Athens), Bulgaria (Varna and Sofia) and several cities of Ukraine and Europe.

Railways

Odesa is served by a number of railway stations and halts, the largest of which is Odesa Holovna (Main Station). From this station services connect Odesa with Warsaw, Prague, Bratislava, Vienna, Berlin, Moscow, St. Petersburg, the cities of Ukraine and many other cities of the former USSR. The city’s first railway station was opened in the 1880s. During the Second World War, the iconic building of the main station, which had long been considered to be one of the Russian Empire’s premier stations, was destroyed through enemy action.

In 1952 the station was rebuilt to the designs of A Chuprina. The current station, which is characterised by its many socialist-realist architectural details and grand scale, was renovated by the state railway operator Ukrainian Railways in 2006.^{[citation needed]}

Public transport

In 1881, Odesa became the first city in Imperial Russia to have steam tramway lines, an innovation that came only one year after the establishment of horse tramway services in 1880 operated by the «Tramways d’Odessa», a Belgian owned company.^{[citation needed]} The first metre gauge steam tramway line ran from Railway Station to Great Fontaine and the second one to Hadzhi Bey Liman. These routes were both operated by the same Belgian company. Electric tramway started to operate on 22 August 1907. Trams were imported from Germany.^{[citation needed]}

The city’s public transit system is currently made up of trams,^[121] trolleybuses, buses and fixed-route taxis (marshrutkas). Odesa also has a cable car to Vidrada Beach,^[122] and recreational ferry service. There are two routes of public transport which connect Odesa Airport with the city center: trolley-bus No.14 and marshrutka No.117.^[123]

One additional mode of transport in Odesa is the Potemkin Stairs funicular railway, which runs between the city’s Primorsky Bulvar and the sea terminal, has been in service since 1902. In 1998, after many years of neglect, the city decided to raise funds for a replacement track and cars. This project was delayed on multiple occasions but was finally completed eight years later in 2005.^[124] The funicular has now become as much a part of historic Odesa as the staircase to which it runs parallel.

Air transport

Odesa International Airport, which is located to the south-west of the city centre, is served by a number of airlines. The airport is also often used by citizens of neighbouring countries for whom Odesa is the nearest large city and who can travel visa-free to Ukraine.

Transit flights from the Americas, Africa, Asia, Europe and the Middle East to Odesa are offered by Ukraine International Airlines through their hub at Kyiv’s Boryspil International Airport.

Sport

The most popular sport in Odesa is football. The main professional football club in the city is FC Chornomorets Odesa, who play in the Ukrainian Premier League. Chornomorets play their home games at the Chornomorets Stadium, an elite-class stadium which has a maximum capacity of 34,164. The second football team in Odesa is FC Odesa.

Basketball is also a prominent sport in Odesa, with BC Odesa representing the city in the Ukrainian Basketball League, the highest tier basketball league in Ukraine. Odesa will become one of five Ukrainian cities to host the 39th European Basketball Championship in 2015.

Athletes

The cyclist and aviator Sergei Utochkin was one of the most famous natives of Odesa in the years before the Russian Revolution. Chess player Efim Geller was born in the city. Gymnast Tatiana Gutsu (known as «The Painted Bird of Odesa») brought home Ukraine’s first Olympic gold medal as an independent nation when she outscored the USA’s Shannon Miller in the women’s all-around event at 1992 Summer Olympics in Barcelona, Spain.

Figure skaters Oksana Grishuk and Evgeny Platov won the 1994 and 1998 Olympic gold medals as well as the 1994, 1995, 1996, and 1997 World Championships in ice dance. Both were born and raised in the city, though they skated at first for the Soviet Union, in the Unified Team, the Commonwealth of Independent States, and then Russia. Hennadiy Avdyeyenko won a 1988 Olympic gold medal in thehigh jump, setting an Olympic record at 2.38 metres (7.81 feet).

Other notable athletes:

Twin towns – sister cities

Odesa is twinned with:^[126]

Partner cities

Odesa cooperated with:^[127]

See also

• Kherson Governorate
• List of UNESCO World Heritage Sites in Ukraine
• The Municipal Guard
• New Life Radio-Moscow (1996)

References

Cited sources

• Richardson, Tanya (2008). Kaleidoscopic Odessa: History and Place in Contemporary Ukraine. University of Toronto Press. ISBN 978-0-8020-9563-3. Retrieved 7 November 2009.
• Imperial, Odessa Society of History and Artifacts (1848). Notes of the Imperial Odessa Society of History and Artifacts. Vol.2. Odessa: Odessa City Typography. Retrieved 29 April 2019.
• Yefimenko, Aleksandra (2018). History of Ukraine and its people (История Украйны и ее народа). Litres. ISBN 9785457887299. Retrieved 29 April 2019.

Further reading

External links

• Kropotkin, Peter Alexeivitch; Bealby, John Thomas (1911). «Odessa» . In Chisholm, Hugh (ed.). Encyclopædia Britannica. Vol. 20 (11th ed.). Cambridge University Press. pp. 3–4.
• Odesa at Curlie
• Official Odessa web page Archived 13 May 2020 at the Wayback Machine (in Ukrainian and Russian)
• Official Odessa Map Portal (in English, Ukrainian, and Russian)
• Map of the current public transport routes in Odessa (in English, Ukrainian, and Russian)
• The murder of the Jews of Odessa during World War II, at Yad Vashem website.
• The Jewish Community of Odessa, The Museum of the Jewish People at Beit Hatfutsot
• Odessa yesterday. Odessa today. Images gallery. Prospekt Group

Odesa Одеса Odessa
City
Counterclockwise: Vorontsov Lighthouse, City garden, Opera and Ballet Theatre, Square de Richelieu, Potemkin Stairs, Monument to the Duc de Richelieu
Flag Coat of arms Logo
Odesa Location in Odesa Oblast Odesa Odesa (Ukraine)
Coordinates: 46°29′8.6″N 30°44′36.4″E / 46.485722°N 30.743444°E
Country	Ukraine
Oblast	Odesa Oblast
Raion	Odesa Raion
First mentioned	19 May 1415
Government
• Mayor	Gennadiy Trukhanov[1] (Truth and Deeds[2])
Area
• Total	162.42 km2 (62.71 sq mi)
Elevation	40 m (130 ft)
Highest elevation	65 m (213 ft)
Lowest elevation	−4.2 m (−13.8 ft)
Population  (2021)
• Total	1,015,826
• Rank	3rd in Ukraine
• Density	6,300/km2 (16,000/sq mi)
Demonym(s)	English: Odesan, Odesite, Odessan, Odessite Ukrainian: одесит, одеситка Russian: одессит, одесситка
Time zone	UTC+2 (EET)
• Summer (DST)	UTC+3 (EEST)
Postal codes	65000–65480
Area code	+380 48
Website	www.omr.gov.ua/en/
1Metropolitan area population as of 2001

Odesa (also spelled Odessa) is the third most populous city and municipality in Ukraine and a major seaport and transport hub located in the south-west of the country, on the northwestern shore of the Black Sea. The city is also the administrative centre of the Odesa Raion and Odesa Oblast, as well as a multiethnic cultural centre. As of January 2021 Odesa’s population was approximately 1,015,826.^[3]

In classical antiquity a large Greek settlement existed at its location. The first chronicle mention of the Slavic settlement-port of Kotsiubijiv, which was part of the Grand Duchy of Lithuania, dates back to 1415, when a ship was sent from here to Constantinople by sea.^[4][5] After a period of Lithuanian Grand Duchy control, the port and its surroundings became part of the domain of the Ottomans in 1529, under the name Hacibey, and remained there until the empire’s defeat in the Russo-Turkish War of 1792.

In 1794, the modern city of Odesa was founded by a decree of the Russian empress Catherine the Great. From 1819 to 1858, Odesa was a free port. During the Soviet period, it was an important trading port and a naval base.

During the 19th century, Odesa was the fourth largest city of the Russian Empire, after Moscow, Saint Petersburg and Warsaw.^[6] Its historical architecture is more Mediterranean than Russian, having been heavily influenced by French and Italian styles. Some buildings are built in a mixture of different styles, including Art Nouveau, Renaissance and Classicist.^[7]

Odesa is a warm-water port. The city of Odesa hosts both the Port of Odesa and Port Pivdennyi, a significant oil terminal situated in the city’s suburbs. Another notable port, Chornomorsk, is located in the same oblast, to the south-west of Odesa. Together they represent a major transport hub integrating with railways. Odesa’s oil and chemical processing facilities are connected to the Russian and other European networks by strategic pipelines. In 2000, the Quarantine Pier at Odesa Commercial Sea Port was declared a free port and free economic zone for a period of 25 years.

Name

• English: Odesa or Odessa oh-DES-ə^[8]
• Ukrainian: Оде́са, romanized: Odesa [oˈdɛsɐ] (listen)
• Russian: Оде́сса, romanized: Odessa [ɐˈdʲesə]
• Yiddish: אָדעס, romanized: Odes

Odesa is sometimes called the «Pearl by the Sea»,^[9] the «Southern Capital»,^[10] «Odesa-mama» and «The Humour Capital», as well as «Southern Palmyra».^[11]

In 1795 the city was named Odessa in accordance with the Greek Plan of Catherine the Great. Catherine’s Secretary of State Adrian Gribovsky claimed in his memoirs that the name was his suggestion. Some expressed doubts about this claim, while others noted the reputation of Gribovsky as an honest and modest man.^[12] Odesa is located between the ancient Greek cities of Tyras and Olbia^[13] and it was named as a feminine form for the ancient Greek city of Odessos (Ancient Greek: Ὀδησσός). This refers to the second ancient Odessos, founded between the end of the 5th and beginning of the 4th centuries BC (the first one, identified with modern Varna in Bulgaria, is the older of the two, founded c. 610 BC). The exact location of this ancient Odessos is unknown, but modern efforts have attempted to localize it 40 km northeast of Odesa, near the village of Koshary [uk], Odesa Oblast.^[14], near the Tylihul Estuary.^[15]

«Odessa», a transliteration of the name in Russian, is the traditional English spelling of the city’s name still used in the Lexico and Britannica dictionaries (but no longer in Encyclopædia Britannica)^[16][17] as the primary name,^[18][19] but «Odesa», a transliteration of the name in Ukrainian, increasingly appears in dictionaries as the spelling for the Ukrainian city.^[20][21][22] Odesa became the internationally standardized Latin-alphabet transliteration of the Ukrainian name according to the Ukrainian National romanization system (Ukrainian: Одеса), which was adopted for official use by Ukraine’s cabinet in 2010, approved by the UN Group of Experts on Geographical Names in 2012^{[citation needed]}, and adopted by the BGN/PCGN in 2019.^{[23][24][25][26]} Odessa, meanwhile, is the literal transliteration of the city’s Russian name (Russian: Одесса), which was historically favoured until Ukraine’s independence (similarly to the spelling of «Kyiv» versus «Kiev»).

As noted by the Christian Science Monitor, many in the English-language media outlets historically spelled the city «Odessa», even after changing the spelling of «Kiev» to «Kyiv», but most outlets, since the beginning of Russia’s invasion of Ukraine, have been shifting away from Russian transliterations.^[27][28]

History

Early history

Odesa was the site of a large Greek settlement no later than the middle of the 6th century BC (a necropolis from the 5th–3rd centuries BC has long been known in this area). Some scholars believe it to have been a trade settlement established by the Greek city of Histria. Whether the Bay of Odesa is the ancient «Port of the Histrians» cannot yet be considered a settled question based on the available evidence.^[30] Archaeological artifacts confirm extensive links between the Odesa area and the eastern Mediterranean.

In the Middle Ages successive rulers of the Odesa region included various nomadic tribes (Petchenegs, Cumans), the Golden Horde, the Crimean Khanate, the Grand Duchy of Lithuania, and the Ottoman Empire. Yedisan Crimean Tatars traded there in the 14th century.

Since the middle of the 13th century the city’s territory belonged to the Golden Horde domain.^[31] On Italian navigational maps of 14th century on the place of Odesa is indicated the castle of Ginestra, at the time the center of a colony of the Republic of Genoa (more Gazaria).^[31] At times when the Northern Black Sea littoral was controlled by the Grand Duchy of Lithuania, there existed a settlement of Kotsibijiv (Khadjibey) which was first mentioned in 1415 in Polish chronicles by Jan Długosz — a ship with grain was shipped from Kotsiubijiv to Constantinople.^[32][31] By the middle of 15th century the settlement was depopulated.^[31]

During the reign of Khan Hacı I Giray of Crimea (1441–1466), the Khanate was endangered by the Golden Horde and the Ottoman Turks and, in search of allies, the khan agreed to cede the area to Lithuania. The site of present-day Odesa was then a fortress known as Khadjibey (named for Hacı I Giray, and also spelled Kocibey in English, Hacıbey or Hocabey in Turkish, and Hacıbey in Crimean Tatar).

Ottoman conquest

Khadjibey came under direct control of the Ottoman Empire after 1529.^[31] In the mid-18th century, the Ottomans rebuilt the fortress at Khadjibey (also was known Hocabey), which was named Yeni Dünya^[31] (literally «New World»).

Russian conquest of Sanjak of Özi (Ochakiv Oblast)

A series of wars between the Russian Empire and the Ottoman Empire, as well as the demise of the Polish-Lithuanian Commonwealth, allowed Russia to start to fully exploit the ancient Black Sea trade across the coastal area through the steppe across southern and eastern Ukraine, into the hinterland of East Central Europe. Stable commercial activity in this region in practice in the past required both security through the overland routes, and knowledge of where products could go overseas. In antiquity, various Greek colonies had taken this role, followed by the Varangians who established Kievan Rus’ in the 9th century, as well as various Italian colonies after the Mongol invasion of Europe.^[15]: 1-3 Under Catherine the Great, Treaty of Küçük Kaynarca, Russia gained the lands where Mariupol, Kherson, and Mykolaiv would be founded, however, they all were handicapped in various ways relative to how much commercial interest there was. For example, the latter two cities were situated in lowlands near marshes, which provided for poor sanitary conditions in the technology available at that time. ^[15]: 5

The sleepy fishing village of Odesa had witnessed a sea-change in its fortunes when the wealthy magnate and future Voivode of Kiev (1791), Antoni Protazy Potocki, established trade routes through the port for the Polish Black Sea Trading Company and set up the infrastructure in the 1780s.^[33]

During the Russian-Turkish War of 1787–1792,^[31] on 25 September 1789, a detachment of Russian forces, including Zaporozhian Cossacks under Alexander Suvorov and Ivan Gudovich, took Khadjibey and Yeni Dünya for the Russian Empire. One section of the troops came under command of a Spaniard in Russian service, Irishman Major General José de Ribas (known in Russia as Osip Mikhailovich Deribas); today, the main street in Odesa, Deribasivska Street, is named after him.

Russia formally gained possession of the Sanjak of Özi (Ochakiv Oblast)^[34] as a result of the Treaty of Jassy (Iaşi)^[31] in 1792 and it became a part of Yekaterinoslav Viceroyalty. The Russian Empire took full control of Crimea, as well as land between the Southern Bug and the Dniester, including the Khadzhibey Estuary where the Turkish fortress of Khadjibey was located. The newly acquired Ochakov Oblast was promised to the Cossacks by the Russian government for resettlement.^[35] On permission of the Archbishop of Yekaterinoslav Amvrosiy, the Black Sea Kosh Host, that was located around the area between Bender and Ochakiv, built second after Sucleia wooden church of Saint Nicholas.^{[36][clarification needed]}

By the Highest^{[clarification needed]} rescript of 17 June 1792 addressed to General Kakhovsky it was ordered to establish the Dniester Border Line of fortresses.^[36] The commander of the land forces in Ochakiv Oblast was appointed Graf (Count) Suvorov-Rymnikskiy.^[36] The main fortress was built near Sucleia at the mouth of river Botna as the Head Dniester Fortress by Engineer-Major de Wollant.^[36] Near the new fortress saw the formation of a new «Vorstadt» (suburb) where people moved from Sucleia and Parkan.^[36] With the establishment of the Voznesensk Governorate on 27 January 1795, the Vorstadt was named Tiraspol.^[36]

The Flemish engineer working for the Russian Empress Catherine the Great, José de Ribas’s collaborator Franz de Voland recommended the area of Khadjibey fortress as the site for the region’s basic port: it had an ice-free harbor, breakwaters could be cheaply constructed that would render the harbor safe and it would have the capacity to accommodate large fleets. The Namestnik of Yekaterinoslav and Voznesensk, Platon Zubov (one of Catherine’s favorites), supported this proposal. In 1794 Catherine issued a Rescript to José de Ribas: «Considering favorable Khadjibey location… I order to establish here a navy harbor and trading pierce…» and invested the first money (26.000 rubles) in construction. Franz de Voland drew up a plan that would end up being the city’s plan.^[15]: 7

However, adjacent to the new official locality, a Moldavian colony already existed, which by the end of the 18th century was an independent settlement named Moldavanka. Some local historians consider that the settlement predates Odesa by about thirty years and assert that the locality was founded by Moldavians who came to build the fortress of Yeni Dunia for the Ottomans and eventually settled in the area in the late 1760s, right next to the settlement of Khadjibey, on what later became the Primorsky Boulevard. Another version posits that the settlement appeared after Odesa itself was founded, as a settlement of Moldavians, Greeks, and Albanians fleeing the Ottoman yoke.^[37]

Under Paul I of Russia, construction of Odesa was stopped, Franz de Voland was removed from the project, and José de Ribas was implicated in a plot to assassinate the Emperor. After Paul’s assassination in 1801, the city resumed construction, and used a plan largely from de Voland’s work. It was thus one of the few master planned cities in the Russian Empire. ^[15]: 13

Renaming of the settlement and establishment of sea port

In 1795, Khadjibey was officially renamed with the feminine name «Odessa» after a Greek colony of Odessos (Ancient Greek: Ὀδησσός, in Roman times, Odessus) that supposedly was located in the area. The first census that was conducted in Odesa was in 1797 which accounted for 3,455 people.^[31] Since 1795, the city had its own city magistrate, and since 1796 a city council of six members and the Odesa Commodity Exchange.^[31] In 1801, in Odesa had opened the first commercial bank.^[31] In 1803, the city accounted for 9,000 people.

In their settlement, also known as Novaya Slobodka, the Moldavians owned relatively small plots on which they built village-style houses and cultivated vineyards and gardens. What became Mykhailovsky Square was the center of this settlement and the site of its first Orthodox church, the Church of the Dormition, built in 1821 close to the seashore, as well as of a cemetery. Nearby stood the military barracks and the country houses (dacha) of the city’s wealthy residents, including that of the Duc de Richelieu, appointed by Tzar Alexander I as Governor of Odesa in 1803.^[39] Richelieu played a role during Ottoman plague epidemic which hit Odesa in the autumn 1812.^[40][41] Dismissive of any attempt to forge a compromise between quarantine requirements and free trade, Prince Kuriakin (the Saint Petersburg-based High Commissioner for Sanitation) countermanded Richelieu’s orders.^[42]

In the period from 1795 to 1814, the population of Odesa increased 15 times over and reached almost 20 thousand people. The first city plan was designed by the engineer F. Devollan in the late 18th century.^[7] Colonists of various ethnicities settled mainly in the area of the former colony, outside of the official boundaries, and as a consequence, in the first third of the 19th century, Moldavanka emerged as the dominant settlement. After planning by the official architects who designed buildings in Odesa’s central district, such as the Italians Francesco Carlo Boffo and Giovanni Torricelli, Moldovanka was included in the general city plan, though the original grid-like plan of Moldovankan streets, lanes and squares remained unchanged.^[37]

The new city quickly became a major success although initially it received little state funding and privileges.^[43] Its early growth owed much to the work of the Duc de Richelieu, who served as the city’s governor between 1803 and 1814. Having fled the French Revolution, he had served in Catherine’s army against the Turks. He is credited with designing the city and organizing its amenities and infrastructure, and is considered^{[by whom?]} one of the founding fathers of Odesa, together with another Frenchman, Count Andrault de Langeron, who succeeded him in office.

Richelieu is commemorated by a bronze statue, unveiled in 1828 to a design by Ivan Martos. His contributions to the city are mentioned by Mark Twain in his travelogue Innocents Abroad: «I mention this statue and this stairway because they have their story. Richelieu founded Odessa – watched over it with paternal care – labored with a fertile brain and a wise understanding for its best interests – spent his fortune freely to the same end – endowed it with a sound prosperity, and one which will yet make it one of the great cities of the Old World».

In 1819, Odesa became a free port, a status it retained until 1859. Odesa became home to an extremely diverse population of Albanians, Armenians, Azeris, Bulgarians, Crimean Tatars, Frenchmen, Germans (including Mennonites), Greeks, Italians, Jews, Poles, Romanians, Russians, Turks, Ukrainians, and traders representing many other nationalities (hence numerous «ethnic» names on the city’s map, for example Frantsuzky (French) and Italiansky (Italian) Boulevards, Grecheskaya (Greek), Yevreyskaya (Jewish), Arnautskaya (Albanian) Streets).

The Filiki Eteria, a Greek freemasonry-style society which was to play an important role in the Greek war of independence, was founded in Odesa in 1814 before relocating to Constantinople in 1818. Odesa’s cosmopolitan nature was documented by the great Russian poet Alexander Pushkin, who lived in internal exile in Odesa between 1823 and 1824. In his letters he wrote that Odesa was a city where «the air is filled with all Europe, French is spoken and there are European papers and magazines to read».

Odesa’s growth was interrupted by the Crimean War of 1853–1856, during which it was bombarded by British and Imperial French naval forces.^[44] It soon recovered and the growth in trade made Odesa Russia’s largest grain-exporting port. In 1866, the city was linked by rail with Kyiv and Kharkiv as well as with Iaşi in Romania.

The city became the home of a large Jewish community during the 19th century, and by 1897 Jews were estimated to comprise some 37% of the population. The community, however, was repeatedly subjected to anti-Semitism and anti-Jewish agitation from almost all Christian segments of the population.^[45] Pogroms were carried out in 1821, 1859, 1871, 1881 and 1905. Many Odesan Jews fled abroad after 1882, particularly to the Ottoman region that became Palestine, and the city became an important base of support for Zionism.

Beginnings of revolution

In 1905, Odesa was the site of a workers’ uprising supported by the crew of the Russian battleship Potemkin and the Menshevik’s Iskra. Sergei Eisenstein’s famous motion picture The Battleship Potemkin commemorated the uprising and included a scene where hundreds of Odesan citizens were murdered on the great stone staircase (now popularly known as the «Potemkin Steps»), in one of the most famous scenes in motion picture history. At the top of the steps, which lead down to the port, stands a statue of the Duc de Richelieu.^[46]

The actual massacre took place in streets nearby, not on the steps themselves, but the film caused many to visit Odesa to see the site of the «slaughter». The «Odesa Steps» continue to be a tourist attraction in Odesa. The film was made at Odesa’s Cinema Factory, one of the oldest cinema studios in the former Soviet Union.^[46]

Following the Bolshevik Revolution in 1917 during Ukrainian-Soviet War, Odesa saw two Bolshevik armed insurgencies, the second of which succeeded in establishing their control over the city; for the following months the city became a center of the Odesa Soviet Republic. After signing of the Brest-Litovsk Treaty all Bolshevik forces were driven out by 13 March 1918 by the combined armed forces of the Austro-Hungarian Army, providing support to the Ukrainian People’s Republic.^[46]

With the end of the World War I and withdrawal of armies of Central Powers, the Soviet forces fought for control over the country with the army of the Ukrainian People’s Republic. A few months later the city was occupied by the French Army and the Greek Army that supported the Russian White Army in its struggle with the Bolsheviks. The Ukrainian general Nykyfor Hryhoriv who sided with Bolsheviks managed to drive the Triple Entente forces out of the city, but Odesa was soon retaken by the Russian White Army. By 1920 the Soviet Red Army managed to overpower both the Ukrainian and Russian White Army and secure the city.

The people of Odesa suffered badly from a famine that resulted from the Russian Civil War in 1921–1922 due to the Soviet policies of prodrazverstka.

World War II

During World War II, Odesa was attacked by Romanian and German troops in August 1941. The defense of Odesa started on 5 August 1941 and lasted for 73 days. The defense was organized on three lines with emplacements consisting of trenches, anti-tank ditches and pillboxes. The first line was 80 kilometres (50 miles) long and situated some 25 to 30 kilometres (16 to 19 miles) from the city. The second and main line of defense was situated 6 to 8 kilometres (3.7 to 5.0 miles) from the city and was about 30 kilometres (19 miles) long. The third and last line of defense was organized inside the city itself. Lyudmila Pavlichenko, the famous female sniper, took part in the battle for Odesa. Her first two kills were effected near Belyayevka using a Mosin-Nagant bolt-action rifle with a P.E. 4-power scope. She recorded 187 confirmed kills during the defense of Odesa. Pavlichenko’s confirmed kills during World War II totaled 309 (including 36 enemy snipers).

The city fell to the Axis on 16 October 1941,^[47] and it was henceforth subject to Romanian administration. By that time, the Soviet authorities had been able to evacuate 200,000 people as well as weaponry and industrial equipment.^[48] A day later, Odesa was made the capital of Transnistria.^[49] Partisan fighting continued, however, in the city’s catacombs.

Following the siege, and the Axis occupation, approximately 25,000 Odesans were murdered in the outskirts of the city and over 35,000 deported; this came to be known as the Odesa massacre. Most of the atrocities were committed during the first six months of the occupation which officially began on 17 October 1941, when 80% of the 210,000 Jews in the region were killed,^[50] compared to Jews in Romania proper where the majority survived.^[51] After the Nazi forces began to lose ground on the Eastern Front, the Romanian administration changed its policy, refusing to deport the remaining Jewish population to extermination camps in German occupied Poland, and allowing Jews to work as hired labourers. As a result, despite the events of 1941, the survival of the Jewish population in this area was higher than in other areas of occupied eastern Europe.^[50]

A Soviet medal, «For the Defence of Odessa», was established on 22 December 1942. Approximately 38,000 medals were awarded to servicemen of the Soviet Army, Navy, Ministry of Internal Affairs, and civil citizens who took part in the city’s defense.^{[citation needed]} It was one of the first four Soviet cities to be awarded the title of «Hero City» in 1945. (These others were Leningrad, Stalingrad, and Sevastopol).

The city suffered severe damage and sustained many casualties over the course of the war. Many parts of Odesa were damaged during both its siege and recapture on 10 April 1944, when the city was finally liberated by the Red Army. Some of the Odesans had a more favourable view of the Romanian occupation, in contrast with the Soviet official view that the period was exclusively a time of hardship, deprivation, oppression and suffering – claims embodied in public monuments and disseminated through the media to this day.^[52] Subsequent Soviet policies imprisoned and executed numerous Odesans (and deported most of the German population) on account of collaboration with the occupiers.^[53]

• 

  Postage stamp of the USSR 1965 “Hero-City Odessa 1941-1945”

• 

  Obverse of the Soviet campaign medal «For the Defence of Odessa»

• 

  Reverse of the Soviet campaign medal «For the Defence of Odessa»; inscription reads “For our Soviet homeland”

• 

  Certificate «For taking part in the heroic defense of Odessa» Logvinov Petr Leontievich was awarded the Medal for the Defense of Odesa.

Postwar Soviet period

During the 1960s and 1970s, the city grew. Nevertheless, the majority of Odesa’s Jews emigrated to Israel, the United States and other Western countries between the 1970s and 1990s.^{[citation needed]} Many ended up in the Brooklyn neighborhood of Brighton Beach, sometimes known as «Little Odesa». Domestic migration of the Odesan middle and upper classes to Moscow and Leningrad, cities that offered even greater opportunities for career advancement, also occurred on a large scale. Despite this, the city grew rapidly by filling the void of those left with new migrants from rural Ukraine and industrial professionals invited from all over the Soviet Union.

As a part of the Ukrainian Soviet Socialist Republic, the city preserved and somewhat reinforced its unique cosmopolitan mix of Russian/Ukrainian/Jewish culture and a predominantly Russophone environment with the uniquely accented dialect of Russian spoken in the city. The city’s unique identity has been formed largely thanks to its varied demography; all the city’s communities have influenced aspects of Odesan life in some way or form.

Independence of Ukraine

In the 1991 Ukrainian independence referendum 85.38% of Odessa Oblast voted for independence.^[54]

Odesa is a city of more than 1 million people. The city’s industries include shipbuilding, oil refining, chemicals, metalworking, and food processing. Odesa is also a Ukrainian naval base and home to a fishing fleet. It is known for its large outdoor market – the Seventh-Kilometer Market, the largest of its kind in Europe.

Odesa was a contender for hosting Euro 2012 football matches in, but lost the competition to other cities in Ukraine.^[55]

The city saw violence in the 2014 pro-Russian conflict in Ukraine during the 2014 Odesa clashes. The 2 May 2014 Odesa clashes between pro-Ukrainian and pro-Russian protestors killed 42 people. Four were killed during the protests, and at least 32 trade unionists were killed after a trade union building was set on fire after Molotov cocktails exchange between sides.^[56][57] Polls conducted from September to December 2014 found no support for joining Russia.^[58]

Odesa was struck by three bomb blasts in December 2014, one of which killed one person (the injuries sustained by the victim indicated that he had dealt with explosives).^[59][60] Internal Affairs Ministry advisor Zorian Shkiryak said on 25 December that Odesa and Kharkiv had become «cities which are being used to escalate tensions» in Ukraine. Shkiryak said that he suspected that these cities were singled out because of their «geographic position».^[59] On 5 January 2015 the city’s Euromaidan Coordination Center and a cargo train car were (non-lethally) bombed.^[61]

In the 2022 Russian invasion of Ukraine, the city faced some Russian attack, though as of March 21 it had not yet been the site of large-scale ground combat.^[62] On April 23, 2022, Russian troops bombarded Odesa with cruise missiles. They destroyed both the city’s military infrastructure and residential buildings, killing eight people (including a three-month-old baby) and wounding another eighteen people.^[63][64] In addition, the Russians destroyed more than 1,000 m² of the territory of the cemetery.^[65] The city suffered further aerial attacks on regional infrastructure facilities in October 2022, cutting off power to 10,500 households and injuring three people.^[66]

Geography

Location

Odesa is situated (46°28′N 30°44′E / 46.467°N 30.733°E) on terraced hills overlooking a small harbor on the Black Sea in the Gulf of Odesa, approximately 31 km (19 mi) north of the estuary of the Dniester river and some 443 km (275 mi) south of the Ukrainian capital Kyiv. The average elevation at which the city is located is around 50 metres (160 feet). The maximum is 65 metres (213 feet) and minimum (on the coast) amounts to 4.2 metres (13.8 feet) above sea level. The city currently covers a territory of 162.42 km² (63 sq mi).^[67]

The population density for which is around 6,139 persons/km². Sources of running water in the city include the Dniester River, from which water is taken and then purified at a processing plant just outside the city. Being located in the south of Ukraine, the topography of the area surrounding the city is typically flat and there are no large mountains or hills for many kilometres around. Flora is of the deciduous variety and Odesa is known for its tree-lined avenues which, in the late 19th and early 20th centuries, made the city a favourite year-round retreat for the Russian aristocracy.^{[citation needed]}

The city’s location on the coast of the Black Sea has also helped to create a booming tourist industry in Odesa.^{[citation needed]} The city’s Arkadia beach has long been a favourite place for relaxation, both for the city’s inhabitants and its visitors.^{[citation needed]} This is a large sandy beach which is located to the south of the city centre. Odesa’s many sandy beaches are considered to be quite unique in Ukraine,^{[citation needed]} as the country’s southern coast (particularly in the Crimea) tends to be a location in which the formation of stoney and pebble beaches has proliferated.

The coastal cliffs adjacent to the city are home to frequent landslides, resulting in a typical change of landscape along the Black Sea. Due to the fluctuating slopes of land, city planners are responsible for monitoring the stability of such areas, and for preserving potentially threatened building and other structures of the city above sea level near water.^[68] Also a potential danger to the infrastructure and architecture of the city is the presence of multiple openings underground. These cavities can cause buildings to collapse, resulting in a loss of money and business.^{[citation needed]} Due to the effects of climate and weather on sedimentary rocks beneath the city, the result is instability under some buildings’ foundations.

Climate

Odesa has a hot-summer humid continental climate (Dfa, using the 0 °C [32 °F] isotherm), bordering a cold semi-arid (BSk) as well as a humid subtropical climate (Cfa). This has, over the past few centuries, aided the city greatly in creating conditions necessary for the development of summer tourism. During the tsarist era, Odesa’s climate was considered to be beneficial for the body, and thus many wealthy but sickly persons were sent to the city in order to relax and recuperate. This resulted in the development of spa culture and the establishment of a number of luxury hotels in the city. The average annual temperature of the sea is 13–14 °C (55–57 °F). Seasonal sea temperatures range from an average of 6 °C (43 °F) from January to March, to 23 °C (73 °F) in August. Typically, for a total of 4 months – from June to September – the average sea temperature in the Gulf of Odesa and the city’s bay area exceeds 20 °C (68 °F).^[69]

The city typically experiences dry, cold winters, which are relatively mild when compared to most of Ukraine, as they’re marked by temperatures which rarely fall below −10 °C (14 °F). Summers see an increased level of precipitation, and the city often experiences warm weather with temperatures often reaching into the high 20s and low 30s C. Snow cover is often light or moderate, due to its location on the northern coast of the Black Sea, and municipal services rarely experience the problems that can often be found in other, more northern, Ukrainian cities. The city hardly ever faces the phenomenon of sea-freezing.

Demographics

The peculiarity of the ethnic composition of the population of Odesa region is its multinationality. In the 2001 census, Ukrainians made up 62 percent of the Odesa region’s inhabitants, Russian 29 percent, Bulgarians 6.1 percent, Moldovans 5 percent, Gagauz 1.1 percent, Jews 0.6 percent, Belarusians 0.5 percent, Armenians 0.3 percent, Gypsies 0.2 percent, Poles, Germans, Georgians, Azerbaijanis, Tartars, Greeks, Albanians and Arabs each 0.1 percent, and 1.9 percent other nationalities.
^[72]

Historical population

Historical population

Year	Pop.	±% p.a.
1795	2,349	—
1800	6,000	+20.63%
1802	9,000	+22.47%
1813	35,000	+13.14%
1829	52,000	+2.51%
1832	60,000	+4.89%
1844	77,800	+2.19%
1858	104,200	+2.11%
1863	118,900	+2.67%
1873	193,513	+4.99%
1880	217,000	+1.65%
1885	240,600	+2.09%
1891	297,600	+3.61%
1897	403,815	+5.22%
1907	449,700	+1.08%
1910	506,000	+4.01%
1912	635,000	+12.02%
1914	481,500	−12.92%
1920	454,200	−0.97%
1925	325,354	−6.45%
1936	534,000	+4.61%
1939	601,651	+4.06%
1956	607,000	+0.05%
1959	667,182	+3.20%
1964	721,000	+1.56%
1970	892,000	+3.61%
1981	1,072,000	+1.69%
1989	1,115,371	+0.50%
1991	1,100,700	−0.66%
1998	1,027,600	−0.98%
2001	1,029,049	+0.05%
2008	994,739	−0.48%
2013	1,014,900	+0.40%
2018	1,011,494	−0.07%
2019	1,013,159	+0.16%
at[73][74][75][76][77]

A 2015 study by the International Republican Institute found that 68% of Odesa was ethnic Ukrainian, and 25% ethnic Russian.^[78]

According to the Seventh Annual Ukrainian Municipal Survey, 96% of the residents of Odesa spoke some Russian at home and 29% spoke some Ukrainian at home (overlap due to bilingually). Ukrainian is gaining in popularity: in 2021, the share of residents speaking some Ukrainian at home has increased almost 5 times from 6% in 2015 to 29% in 2021.^[79][78]

Odesa oblast is also home to a number of other nationalities and minority ethnic groups, including Albanians, Armenians, Azeris, Crimean Tatars, Bulgarians, Georgians, Greeks, Jews, Poles, Romanians, Turks, among others.^[72] Up until the early 1940s the city had a large Jewish population. As the result of mass deportation to extermination camps during the Second World War, the city’s Jewish population declined considerably. Since the 1970s, the majority of the remaining Jewish population emigrated to Israel and other countries, shrinking the Jewish community.

Through most of the 19th century and until the mid 20th century, the largest ethnic group in Odesa was Russians, with the second largest ethnic group being Jews.^[80]

Historical ethnic and national composition

Government and administrative divisions

Whilst Odesa is the administrative centre of Odesa Raion and Odesa Oblast, the city is also the main constituent of the Odesa Municipality.

The city of Odesa is governed by a mayor and city council which work cooperatively to ensure the smooth-running of the city and procure its municipal bylaws. The city’s budget is also controlled by the administration.

The mayoralty^[86] plays the role of the executive in the city’s municipal administration. Above all comes the mayor, who is elected, by the city’s electorate, for five years in a direct election. 2015 Mayoral election of Odesa Hennadii Trukhanov was reelected in the first round of the election with 52,9% of the vote.^[87] Trukhanov was again reelected in the second round of the 2020 Mayoral election of Odesa when 54.28% of the voters voted for him.^[1]

There are five deputy mayors, each of which is responsible for a certain particular part of the city’s public policy.

The City Council^[88] of the city makes up the administration’s legislative branch, thus effectively making it a city ‘parliament’ or rada. The municipal council is made up of 120 elected members,^[89] who are each elected to represent a certain district of the city for a four-year term. The current council is the fifth in the city’s modern history, and was elected in January 2011. In the regular meetings of the municipal council, problems facing the city are discussed, and annually the city’s budget is drawn up. The council has seventeen standing commissions^[90] which play an important role in controlling the finances and trading practices of the city and its merchants.

The territory of Odesa is divided into four administrative raions (districts):

• Kyivskyi Raion
• Malynovskyi Raion
• Prymorskyi Raion
• Suvorovskyi Raion

In addition, every raion has its own administration, subordinate to the Odesa City council, and with limited responsibilities.

Cityscape

Many of Odesa’s buildings have, rather uniquely for a Ukrainian city, been influenced by the Mediterranean style of classical architecture. This is particularly noticeable in buildings built by architects such as the Italian Francesco Boffo, who in early 19th-century built a palace and colonnade for the Governor of Odesa, Prince Mikhail Vorontsov, the Potocki Palace and many other public buildings.

In 1887 one of the city’s most well known architectural monuments was completed – the theatre, which still hosts a range of performances to this day; it is widely regarded as one of the world’s finest opera houses. The first opera house was opened in 1810 and destroyed by fire in 1873. The modern building was constructed by Fellner and Helmer in neo-baroque; its luxurious hall was built in the rococo style. It is said that thanks to its unique acoustics even a whisper from the stage can be heard in any part of the hall. The theatre was projected along the lines of Dresden’s Semperoper built in 1878, with its nontraditional foyer following the curvatures of the auditorium; the building’s most recent renovation was completed in 2007.^[91]

Odesa’s most iconic symbol, the Potemkin Stairs, is a vast staircase that conjures an illusion so that those at the top only see a series of large steps, while at the bottom all the steps appear to merge into one pyramid-shaped mass. The original 200 steps (now reduced to 192) were designed by Italian architect Francesco Boffo and built between 1837 and 1841. The steps were made famous by Sergei Eisenstein in his film, Battleship Potemkin.

Most of the city’s 19th-century houses were built of limestone mined nearby. Abandoned mines were later used and broadened by local smugglers. This created a gigantic complicated labyrinth of tunnels beneath Odesa, known as the Odesa catacombs. During World War II, the catacombs served as a hiding place for partisans and natural shelter for civilians, who were escaping air plane bombing.

Derybasivska Street, an attractive pedestrian avenue named after José de Ribas, the Spanish-born founder of Odesa and decorated Russian Navy Admiral from the Russo-Turkish War, is famous by its unique character and architecture.^{[citation needed]} During the summer it is common to find large crowds of people leisurely sitting and talking on the outdoor terraces of numerous cafés, bars and restaurants, or simply enjoying a walk along the cobblestone street, which is not open to vehicular traffic and is kept shaded by the linden trees which line its route.^[92] A similar streetscape can also be found in that of Primorsky Bulvar, a grand thoroughfare which runs along the edge of the plateau upon which the city is situated, and where many of the city’s most imposing buildings are to be found.

As one of the biggest on the Black Sea, Odesa’s port is busy all year round. The Odesa Sea Port is located on an artificial stretch of Black Sea coast, along with the north-western part of the Gulf of Odesa. The total shoreline length of Odesa’s sea port is around 7.23 kilometres (4.49 mi). The port, which includes an oil refinery, container handling facility, passenger area and numerous areas for handling dry cargo, is lucky in that its work does not depend on seasonal weather; the harbour itself is defended from the elements by breakwaters. The port is able to handle up to 14 million tons of cargo and about 24 million tons of oil products annually, whilst its passenger terminals can cater for around 4 million passengers a year at full capacity.^[93]

In late 2022 one of the city’s former central landmarks, the monument to the founders of Odesa with its statue of Catherine the Great, was dismantled and temporarily moved to the Odesa Fine Arts Museum.^[94]

Parks and gardens

There are a number of public parks and gardens in Odesa, among these are the Preobrazhensky, Gorky and Victory parks, the latter of which is an arboretum. The city is also home to a university botanical garden, which recently celebrated its 200th anniversary, and a number of other smaller gardens.

The City Garden, or Gorodskoy Sad, is perhaps the most famous of Odesa’s gardens. Laid out in 1803 by Felix De Ribas (brother of the founder of Odesa, José de Ribas) on a plot of urban land he owned, the garden is located right in the heart of the city. When Felix decided that he was no longer able to provide enough money for the garden’s upkeep, he decided to present it to the people of Odesa in 1806.^[95]

The garden is home to a bandstand and is the traditional location for outdoor theater in the summertime. Numerous sculptures can also be found within the grounds as well as a musical fountain, the waters of which are computer controlled to coordinate with the musical melody being played.

Odesa’s largest park, Shevchenko Park (previously Alexander Park), was founded in 1875, during a visit to the city by Emperor Alexander II. The park covers an area of around 700 by 900 metres (2,300 by 3,000 feet) and is located near the centre of the city, on the side closest to the sea. Within the park there are a variety of cultural and entertainment facilities, and wide pedestrian avenues.

In the center of the park is the local top-flight football team’s Chornomorets Stadium, the Alexander Column and municipal observatory. The Baryatinsky Bulvar is popular for its route, which starts at the park’s gate before winding its way along the edge of the coastal plateau. There are a number of monuments and memorials in the park, one of which is dedicated to the park’s namesake, the Ukrainian national poet Taras Shevchenko.

• 

  The city’s Preobrazhensky Park surrounds its cathedral

• 

  The Londonskaya Hotel, on Odesa’s magnificent Primorsky Bulvar, is one of the city’s landmark buildings

• 

Education

Odesa is home to several universities and other institutions of higher education. The city’s best-known and most prestigious university is the Odesa ‘I.I. Mechnykov’ National University. This university is the oldest in the city and was first founded by an edict of Tsar Alexander II of Russia in 1865 as the Imperial Novorossian University. Since then the university has developed to become one of modern Ukraine’s leading research and teaching universities, with staff of around 1,800 and total of thirteen academic faculties. Other than the National University, the city is also home to the 1921-inaugurated Odesa National Economic University, the Odesa National Medical University (founded 1900), the 1918-founded Odesa National Polytechnic University.

In addition to these universities, the city is home to the National University «Odesa Law Academy», the National Academy of Telecommunications, the Odesa State Environmental University and the Odesa National Maritime Academy. The last of these institutions is a highly specialised and prestigious establishment for the preparation and training of merchant mariners which sees around 1,000 newly qualified officer cadets graduate each year and take up employment in the merchant marines of numerous countries around the world. The South Ukrainian National Pedagogical University is also based in the city, this is one of the largest institutions for the preparation of educational specialists in Ukraine and is recognised as one of the country’s finest of such universities.^{[citation needed]}

In addition to all the state-run universities mentioned above, Odesa is also home to many private educational institutes and academies which offer highly specified courses in a range of different subjects.

With regard to primary and secondary education, Odesa has many schools catering for all ages from kindergarten through to lyceum (final secondary school level) age. Most of these schools are state-owned and operated, and all schools have to be state-accredited in order to teach children.

Culture

Museums, art and music

Fine Arts museum is the biggest art gallery in the city, which collection includes canvas mostly of Russian painters from 17th-21st centuries, icon collection and modern art. The Odesa Museum of Western and Eastern Art is big art museum; it has large European collections from the 16–20th centuries along with the art from the East on display. There are paintings from Caravaggio, Mignard, Hals, Teniers and Del Piombo.^[96]

Of note is Odesa’s Alexander Pushkin Museum, which is dedicated to detailing the short time Pushkin spent in exile in Odesa, a period during which he continued to write.^[97] The poet also has a city street named after him, as well as a statue.^[96] Other museums in the city include the Odesa Archeological Museum, which is housed in a neoclassical building, the Odesa Numismatics Museum, the Odesa Museum of the Regional History, Museum of Heroic Defense of Odesa (411th Battery).

Among the city’s public sculptures, two sets of Medici lions can be noted, at the Vorontsov Palace^[98] as well as the Starosinnyi Garden.^[99]

Jacob Adler, the major star of the Yiddish theatre in New York and father of the actor, director and teacher Stella Adler, was born and spent his youth in Odesa. The most popular Russian show business people from Odesa are Yakov Smirnoff (comedian), Mikhail Zhvanetsky (legendary humorist writer, who began his career as a port engineer) and Roman Kartsev (comedian). Zhvanetsky’s and Kartsev’s success in the 1970s, along with Odesa’s KVN team, contributed to Odesa’s established status as «capital of Soviet humor», culminating in the annual Humoryna festival, carried out around the beginning of April.

Odesa was also the home of the late Armenian painter Sarkis Ordyan (1918–2003), the Ukrainian painter Mickola Vorokhta and the Greek philologist, author and promoter of Demotic Greek Ioannis Psycharis (1854–1929). Yuri Siritsov, bass player of the Israeli Metal band PallaneX is originally from Odesa. Igor Glazer Production Manager Baruch Agadati (1895–1976), the Israeli classical ballet dancer, choreographer, painter, and film producer and director grew up in Odesa, as did Israeli artist and author Nachum Gutman (1898–1980). Israeli painter Avigdor Stematsky (1908–89) was born in Odesa.

Odesa produced one of the founders of the Soviet violin school, Pyotr Stolyarsky. It has also produced many musicians, including the violinists Nathan Milstein, David Oistrakh and Igor Oistrakh, Boris Goldstein, Zakhar Bron and pianists Sviatoslav Richter, Benno Moiseiwitsch, Vladimir de Pachmann, Shura Cherkassky, Emil Gilels, Maria Grinberg, Simon Barere, Leo Podolsky and Yakov Zak. (Note: Richter studied in Odesa but was not born there.)

The Odesa International Film Festival is also held in this city annually since 2010.

Literature

Poet Anna Akhmatova was born in Bolshoy Fontan near Odesa,^[100] however her further work was not connected with the city and its literary tradition. Odesa has produced many writers, including Isaac Babel, whose series of short stories, Odessa Tales, are set in the city. Other Odesans are the duo Ilf and Petrov—authors of The Twelve Chairs, and Yuri Olesha, author of «The Three Fat Men». Vera Inber, a poet and writer, as well as the poet and journalist Margarita Aliger, were both born in Odesa. The Italian writer, Slavist and anti-fascist dissident Leone Ginzburg was born in Odesa into a Jewish family, and then went to Italy where he grew up and lived.

One of the most prominent pre-war Soviet writers, Valentin Kataev, was born here and began his writing career as early as high school (gymnasia). Before moving to Moscow in 1922, he made quite a few acquaintances here, including Yury Olesha and Ilya Ilf (Ilf’s co-author Petrov was in fact Kataev’s brother, Petrov being his pen-name). Kataev became a benefactor for these young authors, who would become some of the most talented and popular Russian writers of this period. In 1955 Kataev became the first chief editor of the Youth (Russian: Юность, Yunost’), one of the leading literature magazines of the Ottepel of the 1950s and 1960s.^{[citation needed]}

These authors and comedians played a great role in establishing the «Odesa myth» in the Soviet Union. Odesans were and are viewed in the ethnic stereotype as sharp-witted, street-wise and eternally optimistic.^{[citation needed]} These qualities are reflected in the «Odesa dialect», which borrows chiefly from the characteristic speech of the Odesan Jews, and is enriched by a plethora of influences common for the port city.^[101]

The «Odessite speech» became a staple of the «Soviet Jew» depicted in a multitude of jokes and comedy acts, in which a Jewish adherent served as a wise and subtle dissenter and opportunist, always pursuing his own well-being, but unwittingly pointing out the flaws and absurdities of the Soviet regime. The Odesan Jew in the jokes always «came out clean» and was, in the end, a lovable character – unlike some of other jocular nation stereotypes such as The Chukcha, The Ukrainian, The Estonian or The American.^[101]

Resorts and health care

Odesa is a popular tourist destination, with many therapeutic resorts in and around the city. The city’s Filatov Institute of Eye Diseases & Tissue Therapy is one of the world’s leading ophthalmology clinics.

Celebrations and holidays

April Fools’ Day, held annually on 1 April, is one of the most celebrated festivals in the city. Practical joking is a central theme throughout, and Odesans dress in unique, colorful attire to express their spontaneous and comedic selves. The tradition has been celebrated since the early 1970s, when the humor of Ukraine’s citizens were drawn to television and the media, further developing into a mass festival. Large amounts of money are made from the festivities, supporting Odesa’s local entertainers and shops.^[102]

Notable Odesans

Pyotr Schmidt (1867–1906) (better known as «Lieutenant Schmidt»), one of the leaders of the Sevastopol uprising, was born in Odesa.

Ze’ev Jabotinsky (1880–1940), was born in Odesa, and largely developed his version of Zionism there in the early 1920s.^[103] A Marshal of the Soviet Union, Rodion Malinovsky (1898–1967), a military commander in World War II and Defense Minister of the Soviet Union, was born in Odesa, whilst renowned Nazi hunter Simon Wiesenthal (1908–2005) lived in the city in 1934/1935.

Sidney Reilly (ca.1873–1925), who was employed by William Melville (1850–1918) as one of the first spies of the British Secret Service Bureau, was a native Odesan. Another intelligence agent from Odesa was Genrikh Lyushkov (1900–1945), who joined the Odesa Cheka in 1920 and reached two-star rank in the NKVD before fleeing to Japanese-occupied Manchuria in 1938 to avoid being murdered.

The composer Jacob Weinberg (1879–1956) was born in Odesa. He composed over 135 works and was the founder of the Jewish National Conservatory in Jerusalem before immigrating to the U.S. where he became «an influential voice in the promotion of American Jewish music».^[104]

Valeria Lukyanova (born 1985), a girl from Odesa who looks very similar to a Barbie doll, has received attention on the Internet and from the media for her doll-like appearance.^[105]

Mikhail Zhvanetsky (1934–2020), writer, satirist and performer best known for his shows targeting different aspects of the Soviet and post-Soviet everyday life, was born in Odesa.

VitaliV (Vitali Vinogradov) (born 1957), an artist and sculptor based in London since 1989, was born in Odesa.^[106]

Kostyantyn Mykolayovych Bocharov (born 1997), better known by his stage name Mélovin is a native of Odesa. He is best known for winning season six of X-Factor Ukraine and for representing Ukraine in the Eurovision Song Contest 2018, singing the song «Under the Ladder».

Yaakov Dori (1899–1973), the first Chief of Staff of the Israel Defense Forces, and President of the Technion – Israel Institute of Technology, was born in Odesa, as was Israel Dostrovsky (1918–2010), Israeli physical chemist who was the fifth president of the Weizmann Institute of Science.

Yuriy Bazhal (born 1950), Ukrainian scientist, professor, academic.^[107]

Janka Bryl (1917 – 2006), Belarusian writer, was born in Odesa.^[108]

Vladimir de Pachmann (1848–1933) a pianist of Russian-German ethnicity noted for performing the works of Chopin, was from Odesa.^[109] Emil Grigoryevich Gilels (1916–1985), widely regarded as one of the greatest pianists of all time, was born in Odesa.

Stasys Pundzevičius (1893–1980), Chief of the Lithuanian Air Force in the interwar Lithuania, was born in Odesa.

Economy

Odesa’s economy largely stems from its traditional role as a port city. The nearly ice-free port lies near the mouths of the Dnieper, the Southern Bug, the Dniester and the Danube rivers, which provide good links to the hinterland.^[110]
During the Soviet period (until 1991) the city functioned as the USSR’s largest trading port; it continues in a similar role as independent Ukraine’s busiest international port. The port complex contains an oil and gas transfer and storage facility, a cargo-handling area and a large passenger port. In 2007 the Port of Odesa handled 31,368,000 tonnes of cargo.^[111][112]

The port of Odesa is one of the Ukrainian Navy’s most important bases on the Black Sea. Rail transport is an important sector of the economy in Odesa – largely due to the role it plays in delivering goods and imports to and from the city’s port. The Container Terminal Odesa (CTO) in the port is the largest container terminal in Ukraine. It has been operated by the Hamburg-based HHLA Group since 2001 and, in addition to containers, also handles bulk goods, general cargo and project cargo. This means that Odesa is networked with the ports of Hamburg, Muuga and Trieste via the logistics group HHLA.^[113][114]

Industrial enterprises located in and around the city include those dedicated to fuel refinement, machine building, metallurgy, and other types of light industry such as food preparation, timber plants and chemical industry. Agriculture is a relatively important sector in the territories surrounding the city. The Seventh-Kilometer Market is a major commercial complex on the outskirts of the city where private traders now operate one of the largest market complexes in Eastern Europe.^[115] The market has roughly 6,000 traders and an estimated 150,000 customers per day.

Daily sales, according to the Ukrainian periodical Dzerkalo Tyzhnia, were believed to be as high as US$20 million in 2004. With a staff of 1,200 (mostly guards and janitors), the market is also the region’s largest employer. It is owned by local land and agriculture tycoon Viktor A. Dobrianskyi and three partners of his. Tavria-V is the most popular retail chain in Odesa. Key areas of business include: retail, wholesale, catering, production, construction and development, private label. Consumer recognition is mainly attributed^{[by whom?]} to the high level of service and the quality of services. Tavria-V is the biggest private company and the biggest tax payer.

Deribasivska Street is one of the city’s most important commercial streets, hosting many of the city’s boutiques and higher-end shops. In addition to this there are a number of large commercial shopping centres in the city. The 19th-century shopping gallery Passage was, for a long time, the city’s most upscale shopping district, and remains to this day an important landmark of Odesa.

The tourism sector is of great importance to Odesa, which is currently^[when?] the second most-visited Ukrainian city.^[116] In 2003 this sector recorded a total revenue of 189.2 million UAH. Other sectors of the city’s economy include the banking sector: the city hosts a branch of the National Bank of Ukraine. Imexbank, one of Ukraine’s largest commercial banks, was based in the city, however on May 27, 2015, the Deposit Guarantee Fund of Ukraine made a decision to liquidate the bank.

Foreign business ventures have thrived in the area, as since 1 January 2000, much of the city and its surrounding area has been declared^{[by whom?]} a free economic zone – this has aided the foundation of foreign companies’ and corporations’ Ukrainian divisions and allowed them to more easily invest in the Ukrainian manufacturing and service sectors. To date a number of Japanese and Chinese companies, as well as a host of European enterprises, have invested in the development of the free economic zone, to this end private investors in the city have invested a great deal of money into the provision of quality office real estate and modern manufacturing facilities such as warehouses and plant complexes.

Odesa also has a well-developed IT industry with large number of IT outsourcing companies and IT product startups. Among most famous startups is Looksery^[117] and AI Factory both developed in Odesa and acquired by Snap inc.^[118]

• 

  Odesa’s port is Ukraine’s busiest. The harbour remains accessible all year round and serves as a vital import/export channel for the Ukrainian economy.

• 

  The Passage galleries, one of the city’s landmarks.

Scientists

A number of scientists have lived and worked in Odesa. They include: Illya Mechnikov (Nobel Prize in Medicine 1908),^[119] Igor Tamm (Nobel Prize in Physics 1958), Selman Waksman (Nobel Prize in Medicine 1952), Dmitri Mendeleev, Nikolay Pirogov, Ivan Sechenov, Vladimir Filatov, Nikolay Umov, Leonid Mandelstam, Aleksandr Lyapunov, Mark Krein, Alexander Smakula, Waldemar Haffkine, Valentin Glushko, Israel Dostrovsky, Catherine Chamié, and George Gamow.^[120]

Transport

Maritime transport

Odesa is a major maritime-transport hub that includes several ports including Port of Odesa, Port of Chornomorsk (ferry, freight), Yuzhne (freight only). The Port of Odesa became a provisional headquarters for the Ukrainian Navy, following the Russian occupation of Crimea in 2014. Before the fall of the Soviet Union, the Port of Odesa harbored the major Soviet cruise line Black Sea Shipping Company.

Passenger ships and ferries connect Odesa with Istanbul, Haifa and Varna, whilst river cruises can occasionally be booked for travel up the Dnieper River to cities such as Kherson, Dnipro and Kyiv.

Roads and automotive transport

The first car in the Russian Empire, a Mercedes-Benz belonging to V. Navrotsky, came to Odesa from France in 1891.^{[citation needed]} He was a popular city publisher of the newspaper Odesskii listok («Odesa leaf»).

Odesa is linked to the Ukrainian capital, Kyiv, by the M05 Highway, a high quality multi-lane road which is set to be re-designated, after further reconstructive works, as an ‘Avtomagistral’ (motorway) in the near future. Other routes of national significance, passing through Odesa, include the M16 Highway to Moldova, M15 to Izmail and Romania, and the M14 which runs from Odesa, through Mykolaiv and Kherson to Ukraine’s eastern border with Russia. The M14 is of particular importance to Odesa’s maritime and shipbuilding industries as it links the city with Ukraine’s other large deep water port Mariupol which is located in the south east of the country.

Odesa also has a well-developed system of inter-urban municipal roads and minor beltways. However, the city is still lacking an extra-urban bypass for transit traffic which does not wish to proceed through the city centre.

Intercity bus services are available from Odesa to many cities in Russia (Moscow, Rostov-on-Don, Krasnodar, Pyatigorsk), Germany (Berlin, Hamburg and Munich), Greece (Thessaloniki and Athens), Bulgaria (Varna and Sofia) and several cities of Ukraine and Europe.

Railways

Odesa is served by a number of railway stations and halts, the largest of which is Odesa Holovna (Main Station). From this station services connect Odesa with Warsaw, Prague, Bratislava, Vienna, Berlin, Moscow, St. Petersburg, the cities of Ukraine and many other cities of the former USSR. The city’s first railway station was opened in the 1880s. During the Second World War, the iconic building of the main station, which had long been considered to be one of the Russian Empire’s premier stations, was destroyed through enemy action.

In 1952 the station was rebuilt to the designs of A Chuprina. The current station, which is characterised by its many socialist-realist architectural details and grand scale, was renovated by the state railway operator Ukrainian Railways in 2006.^{[citation needed]}

Public transport

In 1881, Odesa became the first city in Imperial Russia to have steam tramway lines, an innovation that came only one year after the establishment of horse tramway services in 1880 operated by the «Tramways d’Odessa», a Belgian owned company.^{[citation needed]} The first metre gauge steam tramway line ran from Railway Station to Great Fontaine and the second one to Hadzhi Bey Liman. These routes were both operated by the same Belgian company. Electric tramway started to operate on 22 August 1907. Trams were imported from Germany.^{[citation needed]}

The city’s public transit system is currently made up of trams,^[121] trolleybuses, buses and fixed-route taxis (marshrutkas). Odesa also has a cable car to Vidrada Beach,^[122] and recreational ferry service. There are two routes of public transport which connect Odesa Airport with the city center: trolley-bus No.14 and marshrutka No.117.^[123]

One additional mode of transport in Odesa is the Potemkin Stairs funicular railway, which runs between the city’s Primorsky Bulvar and the sea terminal, has been in service since 1902. In 1998, after many years of neglect, the city decided to raise funds for a replacement track and cars. This project was delayed on multiple occasions but was finally completed eight years later in 2005.^[124] The funicular has now become as much a part of historic Odesa as the staircase to which it runs parallel.

Air transport

Odesa International Airport, which is located to the south-west of the city centre, is served by a number of airlines. The airport is also often used by citizens of neighbouring countries for whom Odesa is the nearest large city and who can travel visa-free to Ukraine.

Transit flights from the Americas, Africa, Asia, Europe and the Middle East to Odesa are offered by Ukraine International Airlines through their hub at Kyiv’s Boryspil International Airport.

Sport

The most popular sport in Odesa is football. The main professional football club in the city is FC Chornomorets Odesa, who play in the Ukrainian Premier League. Chornomorets play their home games at the Chornomorets Stadium, an elite-class stadium which has a maximum capacity of 34,164. The second football team in Odesa is FC Odesa.

Basketball is also a prominent sport in Odesa, with BC Odesa representing the city in the Ukrainian Basketball League, the highest tier basketball league in Ukraine. Odesa will become one of five Ukrainian cities to host the 39th European Basketball Championship in 2015.

Athletes

The cyclist and aviator Sergei Utochkin was one of the most famous natives of Odesa in the years before the Russian Revolution. Chess player Efim Geller was born in the city. Gymnast Tatiana Gutsu (known as «The Painted Bird of Odesa») brought home Ukraine’s first Olympic gold medal as an independent nation when she outscored the USA’s Shannon Miller in the women’s all-around event at 1992 Summer Olympics in Barcelona, Spain.

Figure skaters Oksana Grishuk and Evgeny Platov won the 1994 and 1998 Olympic gold medals as well as the 1994, 1995, 1996, and 1997 World Championships in ice dance. Both were born and raised in the city, though they skated at first for the Soviet Union, in the Unified Team, the Commonwealth of Independent States, and then Russia. Hennadiy Avdyeyenko won a 1988 Olympic gold medal in thehigh jump, setting an Olympic record at 2.38 metres (7.81 feet).

Other notable athletes:

Twin towns – sister cities

Odesa is twinned with:^[126]

Partner cities

Odesa cooperated with:^[127]

See also

• Kherson Governorate
• List of UNESCO World Heritage Sites in Ukraine
• The Municipal Guard
• New Life Radio-Moscow (1996)

References

Cited sources

• Richardson, Tanya (2008). Kaleidoscopic Odessa: History and Place in Contemporary Ukraine. University of Toronto Press. ISBN 978-0-8020-9563-3. Retrieved 7 November 2009.
• Imperial, Odessa Society of History and Artifacts (1848). Notes of the Imperial Odessa Society of History and Artifacts. Vol.2. Odessa: Odessa City Typography. Retrieved 29 April 2019.
• Yefimenko, Aleksandra (2018). History of Ukraine and its people (История Украйны и ее народа). Litres. ISBN 9785457887299. Retrieved 29 April 2019.

Further reading

External links

• Kropotkin, Peter Alexeivitch; Bealby, John Thomas (1911). «Odessa» . In Chisholm, Hugh (ed.). Encyclopædia Britannica. Vol. 20 (11th ed.). Cambridge University Press. pp. 3–4.
• Odesa at Curlie
• Official Odessa web page Archived 13 May 2020 at the Wayback Machine (in Ukrainian and Russian)
• Official Odessa Map Portal (in English, Ukrainian, and Russian)
• Map of the current public transport routes in Odessa (in English, Ukrainian, and Russian)
• The murder of the Jews of Odessa during World War II, at Yad Vashem website.
• The Jewish Community of Odessa, The Museum of the Jewish People at Beit Hatfutsot
• Odessa yesterday. Odessa today. Images gallery. Prospekt Group